Російське телебачення за Тараса Шевченка та Адольфа Гітлера вибачилось. А МВС України?

Днями російська державна телекомпанія «Оренбург» у прямому ефірі вибачилась за сюжет, у якому Тараса Шевченка було порівняно з Гітлером.

У нас в Україні таке порівняння «згенерували» під крилом Міністерства Внутрішніх Справ у часи міністра Ю. Луценка, коли випустили українофобську брошуру для міліціонерів, де Кобзаря розмістили в одному ряду з Адольфом Гітлером. Цю брошуру було призначено для поширення в якості керівництва до дії серед усіх служб та підрозділів МВС України.

Її назва – «Кобзін Д. О., Черноусов А. М. Нетолерантна діяльність та організації в Україні. Результати соціологічного дослідження. Харків. 2008. Харківський інститут соціальних досліджень. Міністерство внутрішніх справ України. За сприяння Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив. (Canada Fund for Local Initiatives)».

Типовий зразок антиукраїнської пропаганди брошури – такий собі «вінегретно»-асоціативний ряд, покликаний вибудувати своєрідний хід думок для дебілів, за яких автори з Харківського інституту соціальних досліджень мають наших міліціянтів.
Приміром, характеризуючи вміст деяких бібліотек в Інтернеті, автори повідомляють, що ті містять зокрема… «картини (А. Гітлера, В. Васильєва, Т. Шевченка)» або ж «поезію (наприклад, вірші Т. Шевченко, розповіді К. Гамсуна, Е. По, Г. Гессе, … вірші націоналістичного або відверто фашистського змісту)»…

В такий нехитрий спосіб «брошуристи» ототожнюють ненависного їм Тараса Шевченка з Адольфом Гітлером, а українських націоналістів (тобто, тих, у кого на відміну від багатьох наших співгромадян якраз усе гаразд із головою та рівнем інтелектуального розвитку) – з фашистами і нацистами.

Очевидно, що такі брошури покликані промивати мізки міліціонерам, аби ті дивилися на українців-учасників протестних акцій як на «ворогів народу».

“Мы дети тех, кто выступал
На бой с Центральной Радой,
Кто паровоз свой оставлял,
Идя на баррикады.
Наш паровоз, вперед лети.
В Коммуне остановка.
Другого нет у нас пути—
В руках у нас винтовка…”
Текст: комсомольцы Киевских ж.д. мастерских
Музыка: П. Зубаков

Тоді висловились зокрема Спілка офіцерів України, депутат Олесь Доній… Міністр-демократ промовчав…

Зрозуміло, що внаслідок програшу українцями Визвольної війни 1917-1920х років і подальших подій, нащадків отих, хто колись «виступал на бой с Цєнтральной Радой» і «чєй паровоз впєрьод лєтєл», нині повно по всій Україні включно з МВС.

Тож не дивно, що дослідники «нетолерантнтності» поринули винятково у вивчення «сучасного ультраправого руху в Україні», геть зігноровавши численні українофобські партії та організації, які діють у нас ПРОТИ КОРІННОЇ І ТИТУЛЬНОЇ НАЦІЇ. А це спотворює саму сутність дослідження, бо українофобія – не просто одна зі складових т. зв. «ксенофобії» в Україні. Ця складова – найпоширеніша.

—————————————————————–

Про небезпеку «натхнення ідеологією Третього Рейху» «брошуристи-паровозники» гучно волають. Про небезпеку натхнення ідеями Есесерівського Рейху скромно мовчать.

Пропоную повніший аналіз антиукраїнського творіння під дахом МВС. Стаття – ніби щойно написана… Настільки все актуально.

ЗАПИТАННЯ ДО МІНІСТРА ЛУЦЕНКА: Ви б теж поставили в один ряд Тараса Шевченка і… Адольфа Гітлера? Ваші підлеглі це роблять…

Posted in НОТАТКИ ОПТИМІСТА | Tagged , , , | Leave a comment

Якщо Ігор Коломойський працює передусім «на благо та процвітання єврейського народу», що тоді не так з гаслом «Україна – для українців!»? :-)

«І чужому научайтесь…»

«ЖИЗНЬ ЕГО – СЛУЖЕНИЕ ЕВРЕЙСКОМУ НАРОДУ!»

Гадаєте, це про Мойсея чи Нетаньяху?..
Ні, це про Ігоря Коломойського.

«Ігорю КОЛОМОЙСЬКОМУ – 50!

Имя его сегодня у всех на устах. Он – президент Объединенной Еврейской общины Украины, он стоял у истоков создания Европейского еврейского союза(EJU), президентом которого избран на пять лет. Он – инициатор создания Европейского еврейского парламента.
Список его добрых дел на благо еврейского народа (тут і далі виділено мною – О.Р.) трудно перечислить. Это Игорь Валерьевич Коломойский! […]
Ему доверяют торжественное открытие синагог, общинных центров, мемориалов жертв Холокоста. С ним общаются премьер-министры и послы многих государств мира.
Так пусть еще долгие годы продолжится Ваш благородный труд на благо еврейской общины.
С юбилеем, дорогой Игорь Валерьевич!
Здоровья Вам! Мазл Тов, до 120!
Председатель Еврейской общины Ивано-Франковской области
И. ФЕФЕР»

Тут ще є чимало теплих слів на адресу ювіляра, але провідна думка привітань – одна:
«благородная и нелегкая деятельность» «на благо и процветание еврейского народа», «на благо евреев Украины и Европы».

…Про Україну чи процвітання українського народу, на землі якого людина проживає і плодами якої користується – анічичирк. ЄВРЕЄ-ЦЕНТРИЗМ – в абсолюті.

Але, якщо Ігор Валерійович працює насамперед «на благо єврейського народу», які можуть бути претензії у послідовників Тори до гасла Миколи Міхновського «Україна – для українців!»?
Адже акцентування поздоровлень на адресу ювіляра – на 100% у дусі гасла українського ідеолога, лишень у єврейському національному контексті.

Євген Червоненко

Хто не пам’ятає комічний «наїзд» не в міру збудженого Євгена Червоненка на «свободівця» Андрія Іллєнка за гасло «Україна для українців!» під час однієї з теле-Шустеріад… (див. тут (4 хв.) і тут (21 хв.). І те, як драматично Червоненко обізвав за це гасло українців «фашистами»…

Але ж, дорогий наш друже пане Євгене! «Десять заповідей УНП» 1904 р. від Миколи Міхновського – це лише невелика частка тих принципів внутрішнього життя нації та її стосунків з іншими націями, які пропонує своїм послідовникам ІУДАЇЗМ. Принципів, на яких будується державотворення. І хто, як не Ви, «хранитель Тори», чудово це знаєте, якщо справді в Книгу заглядаєте (пригадується, будучи міністром транспорту за часів Президента В. Ющенка, пан Євген з гордістю тримав Тору на чільному місці у своєму службовому кабінеті і показував журналістам).
Отже, справжні і послідовні іудеї насправді живуть у повній гармонії із заповідями Миколи Міхновського. Для себе, ясна річ. Сповідуючи цілком здоровий національний егоїзм. Утім, не всі вважають його «здоровим». Приміром, західноєвропейське опитування 2002-го року засвідчило: «Кожен десятий британець вважає, що “євреїв не турбує, що станеться з будь-ким, окрім них самих”. Кожен третій британець розглядає британських євреїв як таких, що більш лояльні до Ізраїля, ніж до Англії» (The Independent on Sunday, 30 June 2002).

Анатолій Гриценко

До речі, чому всі ці політактивісти – від переконаного ліберал-демократа Анатолія Гриценка до ревного іудея Євгена Червоненка – висмикують гасло М. Міхновського з політичного контексту поневоленої нації напередодні Української революції і Визвольної війни 1917-1920х років?  Тобто, доби, коли українська етнічна територія була розірвана поміж кількома хижаками.

Ось Заповіді Міхновського №2 і 3:
«2. Усі люди — твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.
3. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів».

Міхновський  дохідливо пояснює, що українців не повинні визискувати на їхній же рідній землі. І в чому він неправий?

А хіба рабини не навчали впродовж століть народ іудейський аналогічним принципам, завдяки чому і ЗБЕРІГСЯ єврейський народ?

І хіба вищенаведені Заповіді №2 і 3 та Шевченкове («неполіткоректне» з погляду ліберал-демократів, але напрочуд точне з погляду фактичного стану речей)  – «Степи мої запродані Жидові, німоті// Сини мої на чужині, На чужій роботі» не є актуальним і сьогодні?!

Подивіться на національний склад Верховної Ради. Подивіться, хто володіє сьогодні основними засобами виробництва країни, її ресурсами і хто контролює інформаційний простір України АБИ ЦІ ЗАСОБИ ЕКСПЛУАТУВАТИ Й НАДАЛІ ДЛЯ МАКСИМАЛЬНОГО ПРИБУТКУ І ВЛАСНОГО ЗБАГАЧЕННЯ, і спробуйте сказати, що гасло «Україна – для українців!» втратило актуальність:-)

Відтак, зрозуміло, що ідеологія Миколи Міхновського та історіософія Тараса Шевченка цілком справедливі і тепер.

Між іншим, пліч-о-пліч з Євгеном Червоненком на шоунаді «Шустер-живцем» був і Петро Порошенко. Цікаво, чи відчуває пан Петро свою особисту відповідальність за російщення України «етикетками» продукції «Рошен»? І чи вважає він високоморальним російщити землю, яку називаєте «рідною»,  аби отримати трохи більше бабла, випускаючи універсальні обгортки, «панятниє для всєх»? А чи знає він і йому подібні, що на суді у Нюрнберзі нацистським лідерам з-поміж іншого ставили в провину  «насильницьку германізацію окупованих територій»?..

——————————————————————————————————————–
…Одне слово, дорогий Ігорю Валерійовичу, прийміть і наші поздоровлення з ювілеєм!
Може десь і колись, зупинившись трохи перепочити від тяжкої праці “на благо євреїв України та Європи”, Ви згадаєте і про нас, Богом Вашим забутих українців:-)

 

Див. також:

На що ідуть гроші, зароблені Коломойським в Україні?

Posted in ІУДАЇЗМ ТА ІДЕОЛОГІЯ | Tagged , , , , , , , | Leave a comment

Карабас-Барабас на метро “Театральна”

Вчора їхав через метро «Театральна» – побачив веселі картинки.
«Гегемон» за всіма статтями постраждав од реклами, а протестантів-симоненківців чомусь не видно…
Тепер як у тій казці про Буратіно: ткнешся носом – потрапиш до царства Карабаса:-)

Отже, рух у правильному напрямку є, але за епічним полотном чомусь не чути звуків перфоратора чи болгарки…

Posted in НОТАТКИ ОПТИМІСТА | Tagged | Leave a comment

Чиєю кров’ю харчується УПИР? – НАШОЮ.

Вже не згадаю яким дивом і через кого саме з друзів по фейсбуку, але пару днів тому я потрапив на «гілку» ФБ, де 23 фєвраля святкували нє по-дєтскі, бо вшановували (без усяких там кучмо-симоненківських окозамилюючих «захисників вітчизни») – «русский дух», «силу русского оружия» і «солдата, который спас мир»… Солдата, який усьому світові ще покаже кузькіну мать, не кажучи про якихось там хохлів:-)

Мою спробу щось заперечити звісно було одностайно і гнівно сприйнято як топтаніє грязнимі ногамі в їхніх чістих душах. Зрештою я перепросив за те, що випадково потрапив не до свого світу і пішов. Але подумалось от про що…

Того ж таки 23-го лютого дехто з моїх фб-друзів, яких складно запідозрити в симпатіях до «русского духа»,  пояснювали, що в цей день вони просто відзначають своє власне перебування в лавах СА (Советской Армии) – безвідносно до троцькістсько-лєнінської історії цього свята.
В принципі, я не мав наміру повертатися до цього знову, якби не ота нєізгладімая встрєча з «чистими душами».

Зрозуміло, що 23 фєвраля – це передусім День кремлівського упиря.
Чи так уже багато треба аби упиря підживити? Та ні! – Просто СКЛАСТИ ЙОМУ КОМПАНІЮ.
І що ж ми робимо під соусом ностальгії по роках нашої служби в СА? Ми, чимало з яких позиціонує себе як українського націоналіста (тобто, нормального українця)… – Ми гордливо виставляємо пачками свої фотографії служби в СА в соцмережах САМЕ В ЦЕЙ  ДЕНЬ. Ми самі, власною українською кров’ю, живимо кремлівського упиря, який радо харчується нашою плоттю і п’є з наших душ. Ми самі «спонсоруємо» і підживлюємо ідею «русского міра» путіних-гундяєвих, складаючи компанію тим, хто, живучи в Україні, в цей день відверто вшановує «русский дух»:-)

…Одна річ – поздоровити в цей день своїх літніх близьких і рідних, для яких ця дата назавжди і нерозривно пов’язана з війною, яку вони пройшли, чи 20-річною службою в армії колишньої країни.  Інша річ – «підсаджувати» на цю дату молодих уже в НОВІЙ Україні. Підсаджувати ВЛАСНИМ ПРИКЛАДОМ.

Ми якось забуваємо (чи просто не віримо), що матеріальним таки править дух. І без спроб поставити дух НАД тим, що є для нас звичним і матеріальним, нашій нації нічого не світить, тому що надто багато нам треба в собі самих міняти. І цього не зробить нам ніхто зверху, якщо ми самі не робитимемо цього ЗНИЗУ.

Дуже часто можна почути лайку на адресу Президента Ющенка, зокрема про його слабкість. Та чи завжди МИ САМІ буваємо сильними у наших щоденних вчинках (зокрема, соціально-гуманітарного характеру)? Чи в кожного вистачить сили сказати: «Кохана, а ти не могла б поздоровити мене 14 жовтня, бо 23-є – це гнила дата?» Або «Коханий, ти не образишся, якщо я поздоровлю тебе з днем українських (і справжніх!) чоловіків 14 жовтня?».

P.S.: Спочатку думав сказати про це пізніше чи взагалі наступного року, але… ми живемо в такий час, що нічого не варто відкладати на майбутнє…

Див. також:

23 ФЕВРАЛЯ: день «захисника вітчизни» – в день окупанта???

Posted in НОТАТКИ ОПТИМІСТА | Tagged , | 1 Comment

23 ФЕВРАЛЯ: день «захисника вітчизни» – в день окупанта???

Зрозуміло, що «святкувати» під виглядом “Дня захисника вітчизни” свято російської армії (“Дєнь Совєтской Арміі” в колишньому СССР ), яка саме в дні свого «народження» 1918 року наступала на Київ і розстрілювала на його вулицях українців, можуть лише інваліди постсовєтського простору.
Простору, яким поки що і залишається Україна.
Як довго залишатиметься?
It depends…, – як кажуть англійці.
Залежить од нас.

Монумент під Крутами Чернігівської обл.
Тут українці у січні 1918р. вступили в один із перших боїв з червоною московською ордою, що святкує день “народження” своєї армії (армії Троцького-Лєніна) 23 фєвраля.

На цій сторінці – могили українців, що полягли в боях проти московських інтервентів: першою була Лозова на Харківщині (грудень 1917-го)… потім Крути, Літки… І ще 4 роки війни…
http://unknownwar.info/-_1080/
Просто пройдіться курсором по цих фотографіях і подивіться географію наших могил…

«Святкувати» щось разом із комуністами та путіними 23 лютого – означає топтатися по цих могилах. І ще по тисячах і тисячах – не знайдених або навіки втрачених і розкиданих по всій Україні.

Сьогодні може бути хіба що День пам’яті вояків Армії УНР та УГА, полеглих в боях з інтервентами в часи Української революції та Визвольної війни 1917-1920х років.

 

P. S.: Дякую всім, хто розмістив і поширив ці фотоплакати у мережі Фейсбук 23 лютого 2013р.

Posted in НОТАТКИ ОПТИМІСТА | Tagged , , | 1 Comment

«Валентин» з душком… (післямова до свята)

Цукерки з’їдено, вино випито… Тож мені вже не так лячно образити романтичні почуття тих, хто відсвяткував цей день:-)

«День Св. Валентина» мені несимпатичний щонайменше з двох причин.

По-перше, сумнівною виглядає така поширена технологія християнської церкви як «присадка» нововинайденого нею свята на місце іншого – в даному випадку популярного для стародавнього Риму – з метою витіснити і знищити народні традиції та вірування.

Бідкатися ж щодо «убієнного» Валентина й поготів недоречно – по суті той здійснював підривну діяльність проти Римської держави, брутально порушуючи її закони.

1. Про «мученика»

Одне із зображень Св.Валентина

Взагалі то мучеників-Валентинів серед ранніх християн було чимало, а тих, кого згадують в Католицькій енциклопедії під датою 14 лютого, декілька. Один згинув десь в Африці (може, його з’їли як Кука). Той же, кого нині «всесвітньо» вшановують, наклав головою в Римі. За що саме? – Нелегально, всупереч законам, вінчав у шлюбі солдат Римської армії, яким було заборонено одружуватися. Римський імператор Клавдій ІІ ввів таку заборону, вважаючи що шлюб заважає чоловікам бути вправними солдатами.
Сперечатися з компетенцію Клавдія у військових справах не випадає. Хоча його правління тривало лише два(!) роки, він встиг перемогти готів, що напали на Рим – спочатку у 268 році,  а в битві 269 року вигнав їх з території імперії за Дунай на ціле століття. Смерть від чуми завадила йому стати на борню з вандалами, що напали на Рим наприкінці того самого року…
Мабуть, цей полководець таки розумівся на військових справах трохи ліпше за «гуманіста» Валентина, який вів розкладову діяльність проти держави, що перебувала в стані війни. Згадаємо, що робили українські козаки з тими, хто під час бойових дій порушував дисципліну (наприклад, пиячив) – карали на смерть на суші й викидали за борт під час морських походів.

Бронзовий бюст Клавдія II Готського

Враховуючи, що один добре навчений легіонер у бою вартував десятка варварів, втручання «валентинів» у солдатські справи можна трактувати як підривну діяльність ранньої християнської церкви проти Римської держави. Це як, приміром, у багатьох сферах здійснює сьогодні підривну діяльність проти Української держави церква московська.
І чи вважали взагалі «валентини» Римську державу своєю? Це питання..  Думка про те, що Рим розвалили не лише нерівні соціальні стосунки всередині та напади із зовні, а й тогочасна християнська ідеологія, щонайменше заслуговує на увагу.

Не слід, однак, думати, що імператор був настільки кровожерливим, що одразу скарав порушника Валентина на горло.
Навпаки! Клавдій із симпатією ставився до ув’язненого, аж поки той не набрався зухвальства спробувати навернути в свою віру імператора.… Лише тоді «агітатора» було засуджено на смерть.
Отже, імператор повівся у цій ситуації доволі поблажливо, я б сказав, ліберально у порівнянні з лєніними, сталіними і дзержинськими.
До того ж ми не знаємо, які саме слова казав майбутній «святий» Клавдію… Може, він соромив його за “поганство” і ображав богів, у яких імператор вірив. «Легенди» про це мовчать…

2. Про т.зв. «сексуальну лотерею».

«День Святого Валентина» церква присадила на Луперкалії – римське свято плодючості на честь покровителя землеробів бога Фавна, а також засновників Риму – Ромула і Рема.
Того дня молоді римлянки складали до великого глека папірці з власними іменами, а римські хлопці виймали їх, утворюючи партнерські пари – чи то на час фестивалю, чи то на цілий Новий рік (що починався в березні!). Часто вони закохувалися й одружувалися. Відтак, для Римської держави це популярне в народі свято вочевидь покращувало демографічну ситуацію.
Можна сперечатися щодо цієї традиції, але у «Звичаях нашого народу» Олекси Воропая знаходимо подібну практику й в українських дівчат і парубків.
До речі, про «поганську віру»…  Латиною pagus – це село, paganus-сільський, pagani-селяни, отже т.зв.  «поганська» віра – це сільська віра, а точніше – народна (Митрополит Іларіон.  «Дохристиянські вірування українського народу»).
Римська «лотерея» зовсім не означала, що в разі відсутності взаємної симпатії, когось мали силоміць примушувати до сексу – інакше християнські джерела не забули б згадати про це як про чергове «дикунство» поган. Примусовий секс тим більше не міг бути обов’язковим для пари упродовж наступного року, оскільки молоді римлянки і римляни були вільними людьми, а не рабами. Так само очевидно, що, як вільні громадяни Риму, вони могли шукати собі й альтернативну пару. Елемент пікантності в «лотереї» безумовно був, але чи не нагадує вона певною мірою нинішні сайти знайомств (зокрема «сліпі побачення»)?

Заборона свята Луперкалій Папою наприкінці 5 ст. як «антихристиянського» і оголошення ним 14 лютого Днем Св. Валентина виглядає не меншим самодурством, аніж заборона імператором Клавдієм одружуватися солдатам. Принаймні, в останньому була якась логіка.
Хоч там як, але як «свято закоханих», цей день почав відзначатися набагаааааато пізніше – «москва нє сразу строілась, нє сразу всьо устроілось» – спочатку треба було «погасити» популярне римське свято.
І ось у 496 році Папа Геласіус «освіжив» народну традицію: замість папірців з іменами неодружених дівчат тепер зі скрині тягнули папірці з іменами… святих:-) і впродовж усього року «щасливці» мали імітувати та перевершувати чесноти тих, чиї імена витягнули… Не дивно, що молодь відмовлялась від таких «розваг», адже хлопці покладали на це свято великі надії знайти для себе потенційну наречену. Відтак, парубки відкинули ідею церкви і почали писати на папірці ім’я своєї жаданої…

Що ж, яке свято симпатичне, а яке ні, сьогодні вочевидь кожен вирішує сам. Утім, ніколи не зайве знати, що за ним стоїть…

P.S.:
1. Той факт, що Марк Антоній очолював колегію жерців на святі Луперкалій і вибрав саме цей день 44 року до н. е. як найкращий час аби запропонувати корону Юлію Цезарю, свідчить про ВАГУ цього свята для Риму.
Що треба аби знищити державу? – Знищити зокрема традиції, які живлять її.

2. Нагадаємо, що свято Луперкалій вшановувало засновників Риму Ромула і Рема – приклад, вартий наслідування сучасними українцями.
Чому б киянам не встановили собі не просто День Києва, що аморфно святкується наприкінці травня, а День на честь ЗАСНОВНИКІВ міста у 5 ст. – Кия, Щека, Хорива і їхньої сестри Либідь? (облишмо зараз той факт, що деякі історики відсувають дату народження Києва взагалі до початку нової ери).
Як поставиться до цього церква московська, передбачити не складно. Адже таке святкування щороку нагадувало б усім про різницю у віці між Києвом і Москвою щонайменше у сім століть.
Мене більше цікавить, як сприйняла б таку ідею Українська церква? – Адже засновники Києва, мабуть, не були християнами…

Posted in НОТАТКИ ОПТИМІСТА | Tagged , , , , , | Leave a comment

На що ідуть гроші, зароблені Коломойським в Україні?

Днями відбулась сесія Європейського єврейського парламенту в Кракові.

«На несколько дней древний польский город Краков стал эпицентром еврейской жизни в Европе – созданный по инициативе Европейского еврейского союза (EJU) во главе с Игорем Коломойским Европейский еврейский парламент (EJP) проводил здесь свою очередную сессию» – повідомляє кореспондент.

«Пленарные заседания проходили в торжественном зале мэрии Кракова, возле которого несла почетный караул польская гвардия»:-)

За інформацією кореспондента, 120 депутатів з усіх країн Європи намітили серед іншого «пути борьбы с антисемитизмом». Адже останнім часом делегації Європейського єврейського парламенту «посещали … “горячие точки” Европы, где, увы, наблюдается рост антисемитизма. В частности, делегации EJP посещали Литву, Венгрию и Францию, где осенью и зимой были всплески антисемитских акций…
Особо хочется сказать и о поддержке EJP Государства Израиль».

Про що власне йдеться? – Читаємо:

«В свое время именно EJP пришлось, образно говоря, “ставить на место” Верховного представителя ЕС по вопросам внешней политики и политики безопасности Кэтрин Эштон в связи с ее антиизраильскими заявлениями. Миссии EJP неоднократно выезжали в Израиль, где депутаты Европейского еврейского парламента не только поддерживали постоянные контакты с высшим руководством еврейского государства, но и оказывали значимую помощь Армии обороны Израиля во время операции “Облачный столп”».

Враховуючи, що згадана више операція – одна з найбільших військових операцій Ізраїля за останні роки (про ставлення до операції різних країн світу можна прочитати тут) цікаво було б дізнатись: в чому конкретно полягала «значимая помощь Армии обороны Израиля» з боку Європейського єврейського парламенту?… Моральною підтримкою чи, може, грошима, зважаючи на її «значимість»?

Ми звичайно ж далекі від того, аби рахувати гроші в чужих кишенях, але… ніде правди діти: гроші Ігор Коломойський заробляє на праці українських робітників шляхом експлуатації українських підприємств, що йому належать. Тож, можливо варто було б – замість вивозити капітали в оффшори – залишати трохи більше в Україні на соціальні потреби «раб. сили»?

До речі, «в Кракове парламентарии разработали четкую программу для продолжения… акций в поддержку Государства Израиль».

Цікаво, чи має Європейський єврейський парламент таку саму «четкую программу» на підтримку держави Україна?

Posted in ІУДАЇЗМ ТА ІДЕОЛОГІЯ | Tagged , , , | Leave a comment

BBC-1 vs УТ-1: відчуйте різницю (тема Голодомору та дивізії «Галичина»)

Сьогодні вранці на BBC-1 (канал для “внутрішньої” британської аудиторії, не плутайте його з BBC World News) відбулася передача із серії Heir Hunters (Мисливці за спадщиною) – The case of Daisy Wingrove (Справа Дейзі Вінгрув).

Передача примітна тим, що, по-перше, у померлої виявилася просто величезна кількість спадкоємців, яких мусила розшукати агенція, а по-друге, по лінії пошуків проходив українець, що опинився в Англії після Другої світової – Mykola Lotocky, а відтак, пошук спадкоємців по цій лінії привів “мисливців” до України, і цю лінію пошуків (адже для них це певною мірою екзотика) вони зробили в програмі головною.

Ба більше, торкаючись біографічних сторінок українця, програма BBC розповіла про Голодомор 1932-1933 рр. з шокуючим відеорядом, принагідно зазначивши, що у селян забирали не просто зерно, а навіть харчі, прирікаючи їх на смерть.

Передача дала оціночну цифру вбитих штучним голодом українців – 7,5 млн. і назвала це ГЕНОЦИДОМ.

Чи можна у нас на «українському» ТБ за нинішнього антиукраїнського режиму зустріти щось подібне?…

В таких галузях українці-дивізійники мали спочатку відпрацювати, перш ніж отримували право вільно селитися будь-де в Англії (кадри телеканалу BBC-2).

Далі більше: згадавши долю багатьох дивізійників, що опинилися в Британії після війни і відзначивши, що вони показали себе в Англії гарними робітниками, хоч би в якій галузі господарства працювали, автори програми зауважили: після всього того, що в складі СССР робили з Україною, МОЖНА ЗРОЗУМІТИ тих українців, які пішли воювати проти Совєтської армії НА БОЦІ НІМЦІВ.

А ця ж тема взагалі була і залишається “захмарною” для нашого окупаційного (за влучним визначенням Юрія Іллєнка) інформпростору…

Mykola Lotocky (кадри телеканалу BBC-2).

… Вразило англійців і те, що два брати-українці, потрапивши різними шляхами після війни до Британії, яка надала їм притулок і не видала Сталіну, прожили багато років у кількох десятках кілометрів одне від одного, так ніколи і не побачившись і навіть не знаючи, що родина брата живе поруч… Микола жив дуже замкнено, адже боявся, що будь-яка інформація про його українські корені може трагічно позначитися на рідних,

Брат Миколи (кадри телеканалу BBC-2).

що залишилися в Україні. Він жив і помер відлюдником (за розповідями його сусідів, у яких англійські тележурналісти брали інтерв’ю) у 1992-му році – вже за часів незалежності України – в графстві Ноттінгемшир. Його брат, як виявилося, жив неподалік – у Лестері…

Отакий сюжет, отакі АКЦЕНТИ…

 

 

PS 1: саме акценти роблять матеріал… розставивши їх певним чином, журналіст може «вивернути» свій матеріал як завгодно…

PS 2: до речі, про визнання Голодомору геноцидом у світі. Не забуваймо, що це одна з небагатьох заслуг В. Ющенка. Тож, охочі шукати винних у наших невдачах будь-де і в будь-кому окрім себе особисто, принаймні один камінець можуть відкласти в бік…

PS 3: можливо, це суб’єктивне, але надто вже часто англійські автори програми демонстрували фотопортрет Миколи – вродливого молодого чоловіка з гордими рисами обличчя у військовій формі…. А потім і фото його брата – не менш вродливого українського вояка… Будучи трохи знайомий з англійським фенотипом (якось я викладу тут заради інтересу газетну сторінку з портретами переможців у виборах в одному англ. окрузі), підозрюю що для них врода (як чоловіча, так і жіноча) – теж екзотика:-)

Тепер краще розумію ідею Романа Коваля, висловлену кілька років тому, створити фотоальбом з портретами українських вояків часів Української революції та Визвольної війни 1917-1920 рр.  Це демонстрація генофонду, нехай і значною мірою загиблого та розсіяного по світах…

Шануймося.

04-12-2012

(Через три місяці після початкових нотаток телепрограму було повторено на телеканалі BBC-2, звідки і вдалося “вхопити” ці фото).

Posted in НОТАТКИ ОПТИМІСТА | Tagged , , , , | Leave a comment

«Ой, мамочка!» («Кандагар» навіяв…)

1. Про «героя»-українця.

Російський кінематограф зробив неабиякий крок уперед щодо образу українця в неоімперському кіно. Якщо у фільмі «Брат» наші земляки – потворні «бандерівські мафіозі», яких «удалиє русскіє рєбята» мочать у сортірах Нью-Йорку, а в «Адміралі» українцям відведено роль «зрадників», що стали на заваді шляхетним планам Колчака, то цього разу найважливіше з мистецтв зобразило хохла (на українця не тягне) таким собі, перепрошую, придурком-недоумком. Причому не злим і жорстоким, а дуже добрим і набожним. Що вже є прогрес…

Картина російського режисера з українським прізвищем Андрія Кавуна «Кандагар» зображує події 1995-1996 рр., коли екіпаж російського ІЛ-76, захопленого талібами, через рік полону спромігся угнати власний літак і повернутися додому.

Образ придуркуватого хохла цілком добротно (як і все, що він робить на сцені), втілив Богдан Бенюк. Щоправда, участь «махрового націоналіста» в героїчному російському кіно вкрай обурила «прогресивну громадськість» штибу вітренківців та «русскіх блоків». Але чого обурюватися? Українця зображено м’якотілим і трусливим розмазнею-ганчіркою. В той час як решта героїв, попри епізодичні внутрішні непорозуміння, демонструють майже нордичний російський характер, наш герой не просто лірик («такі сережки для доці бачив…») – він весь час труситься од страху, скиглить і капризує. «Саджай літак, капітане, бо зіб’ють», – вирячивши зі страху очі, першим звертається до командира… «Це нам отут спати?» – єдиний, хто вголос репетує щодо побутових умов полону… Він першим втягує голову, коли герой-росіянин рятує товариша від гранати, і з переляканими очима (це в Бенюка особливо добре виходить) шепоче «я не зможу», коли розподіляють, кому якого зняти вартового… Майже весь фільм наш герой говорить українською (який здобуток!) і водночас принизливо-меншовартісно записується в «русскіє»: «Да не могут они нас забыть. Мы же русские лётчики. – Ага! Особенно ты!!!»

«Боже, мамочка!» – з жахом шепоче «герой» на злеті під час втечі, коли літак майже торкається барханів…

В екіпажі справді був штурман з українським прізвищем – Олександр Здор, навіть борщ варив… Але такого, як Бенюк, ну точно не було. То навіщо він їм знадобився? – Російські критики пояснили вичерпно: «Учитывая, что наш кинематограф берет пример с американского, естественно в “Кандагаре” появился украинец, незатейливый такой», а російські глядачі – популярно: «Украинец, туповатый и смешной нацмен… В США для таких ролей используют негров, а у нас вместо негров теперь украинцы».

Цікаво, Бенюк читав сценарій Кавуна-сина та Кавуна-батька (Олега) до того, як його «підписали» на зйомки? І чи відчуває цю роль принизливою? Як вправний актор, до того ж свідомий націоналіст (не впевнений, яке з двох слів взяти в лапки), він не міг не бачити заздалегідь, як виглядатиме його «українець» на екранах. Що ж, росіяни оцінили таланти Бенюка сповна: «Создающий национальное разнообразие боязливый бортинженер-украинец» – це найтолерантніше, що вдалося знайти серед відгуків. А за найтиповіше править оце: «На фоне своих русских товарищей по несчастью украинец Роман выглядит трогательным недоумком», що дає «представление об украинцах как о не совсем полноценных русских».

В цьому контексті подивугідним є заклик нашої «прогресивної громадськості» до представників російської культури припинити запрошувати на роботу «відвертих ворогів Росії».

Та де ж він «ворог», коли гарно попрацював на проект телеканалу “Росія 1″ «нацменом-негром»? В самого Бенюка, який почувається героєм і навіть дякує опонентам за рекламу, слова вітренківців викликають сміх. Чого не скажеш про багатьох українців, гідність яких, до речі, береться захищати партія, одним з облич якої є саме він.

Хто задоволений, так це російські глядачки. «Приятно жить в стране, где есть такие мужчины!», – кажуть вони про кіногероїв Кандагару. Зрозуміло, що образ «недомужчины-недорусского», який успішно втілив Бенюк, якраз і покликаний відтінити справжню російську мужність…

В РФ існує «мистецький» постулат: у всіляких переділках росіянин – це завжди той, хто веде, а «нацмен» на кшталт Бенюківського хохла – завжди той, кого ведуть.

За що так не люблять в Росії наші ОУН та УПА разом узяті? Гадаю, значною мірою тому, що росіянам просто заздрісно. Адже українці були єдиними, хто наважився серйозно воювати проти Сталіна – тобто, були ведучими, в той час як росіяни в загонах УПА – просто веденими…

2. Про героя-«русского», мусульман і набої

Хоча головний герой фільму «Кандагар» за визначенням російських ЗМІ – «стойкость русского человека», «русскіх» там якраз майже і не було. Весь екіпаж авіакомпанії «Аеростан» був із Татарстану, половина екіпажу – етнічними татарами-мусульманами, а командир Володимир Шарпатов – марієць. Зірку Героя Росії крім нього отримав другий пілот Газінур Хайруллін. Отже, героїв татар і командира-марійця зробили «русскімі», а бортінженера Асхата Аббязова – «хохлом». Татар-мусульман «викинули» за борт, аби не заважали оспівувати православних «героїв-русскіх», що протистоять терористам-фундаменталістам і спробам навернути себе в іслам. Забавно, коли врахувати, що половина реального екіпажу і так була в ісламі…

Голова Тюменського казияту (аналог єпархії в християнських церквах) зазначив, що в режисера була чудова нагода «на прикладі багатонаціонального екіпажу показати братство російських народів», але…

Під час інтерв’ю з двома пілотами на російському ТБ ті скромно відводили очі в бік, говорячи: «Так… так усе й було…». Їх можна зрозуміти, адже режисер, що мав щоденники командира, багато чого переіначив задля «художнього вимислу», на що В. Шарпатов, який нині живе в Тюмені, змушений був зрештою погодитися. В реалі ж було й інше…

В своєму щоденнику командир пише: «Нас залишили всі. МЗС і Росія. А вже президенту й поготів наплювати. Він лише в самій Чечні втрачає щоденно більше людей, аніж наш екіпаж…»

«Всі занепали духом. Проклинають усіх і за все. Невже можна бути такими черствими, невже така велика держава, як наша, не в змозі зорганізувати й провести переговори? Але їм там, у Кремлі, важливіші зараз вибори» (З щоденника В. Шарпатова).

Врешті решт екіпаж здійснив втечу по суті самотужки…

І про набої…

Взагалі, то був прозаїчний комерційний рейс. Екіпажу ІЛ-76 казанської авіакомпанії «Аеростан», який тоді орендувала фірма «Трансавіа», запропонували перевезти набої з Тирани до афганського Баграму, – згадує В. Шарпатов. Два рейси пройшли без пригод, але втретє літак перехопили і посадили під Кандагаром моджахеди-противники Ахмад-Шаха Масуда, якому літак і віз набої.

Набої екіпаж перевозив неодноразово. Хоч як це дивно звучить, але вони підпадали під поняття «гуманітарний вантаж» і не були заборонені. Отже, справа цілком шляхетна. Заборона існувала на перевезення зенітних снарядів, які і було знайдено серед вантажу і продемонстровано талібами пакистанським журналістам. В кіно цього не було, хоча це головна причина арешту екіпажу.

Поміркуймо: країна, яка за Брежнєва розв’язала війну в Афганістані і є винною в загибелі афганців, кількість яких на порядок перевершує жертви серед радянських військ, залишивши цю країну, продовжує постачати туди набої – аби трохи зручніший для Кремля Масуд «ковбасив» менш зручних талібів.

«Приходили местные жители, показывали нам обрубки рук, ног – мол, это ваши солдаты искалечили нас, и вашими снарядами», – згадує командир екіпажу.

… Екіпаж, що після втечі до Арабських Еміратів згодом прибув на батьківщину, зустрічали як національних героїв. Але невдовзі пілотів звільнили з авіакомпанії «Аеростан». З’явилися чутки, що до боєприпасів мали стосунок кримінальні структури. Але ж екіпаж до цього не має стосунку і цілком заслуговує на гарний фільм про свої поневіряння і дивовижну втечу. І лише одне «але»…

Якось Володимира Шарпатова запитали, чи полетить той знову в Афганістан? Капітан подумав і відповів: «Обов’язково! Але на ТУ-160 і з повним бойовим завантаженням!»

Просте запитання: «Чим завинив Афганістан?»

18-02-2010

http://maidan.org.ua/lviv/mai/1266512388.html

 

Posted in ВИБРАНЕ, СТАТТІ | Tagged , , , , , , , , , , , , | Leave a comment

Геннадій Москаль: «Підозрюю, що існує корупція і зі словацького боку… інакше ланцюжок не працював би…»

Генадій Москаль. Фото delfi.ua

Час, коли почне ДІЯТИ Закон про реадмісію, згідно з яким країни Західної Європи матимуть право відправляти затриманих на своїй території нелегальних мігрантів до України (яка є основним транзитним коридором переправки нелегалів) невпинно спливає.

Про наслідки цього і про корені проблеми в цілому наш кореспондент розмовляв з радником міністра внутрішніх справ, депутатом ВР од фракції «Наша Україна – Народна самооборона» Геннадієм Москалем.

- Які основні маршрути незаконного переміщення людей через територіюУкраїни?
– Основний маршрут — це Росія, на 90% , і 10% через Білорусь. Ще є Молдова, зокрема Придністров’я, але це невеличкий сегмент. Отже, основні проблеми — через прозорість наших східних кордонів. Які характерні ділянки? — Весь кордон, бо він на сході умовний і там нема технічних засобів, які мають наші західні кордони.
Після приєднання до Шенгенської угоди Словаччини та Угорщини прикордонна служба їм як така непотрібна, лише ділянки з Україною залишились. Щойно Румунія приєднається до Шенгенської угоди, і вона все своє найкраще обладнання перекине на наш кордон — як і Польща, якій не потрібно контролювати кордон із Німеччиною. Отже, західний наш кордон зміцнюється (по обидва боки!), а східний залишається без змін.
Нелегальних мігрантів як правило закликають туристичні фірми Росії, які  запрошують тих подивитися Кремль, Червону площу… Але там за ними ніхто не дивиться, їх одразу беруть під патронат злочинні угруповання й перевозять з Росії до України, в напрямку Закарпаття і далі — через українсько-словацький кордон до Європи. Ланцюжок цей налагоджено, ним займаються транснаціональні злочинні угруповання. Попадаються ті, хто думає, що можна проскочити Україну «на шару», без «даху», решта ж — давно в Європі.

- Наскільки великими є прибутки організаторів незаконного переміщення людей через територію України? Чи існують тарифи за послуги» у сфері контрабанди «живим товаром»?
– Це не просто прибутки, а надприбутки, оскільки торгівля людьми — одна з найприбутковіших статей як і торгівля наркотиками та зброєю. Ціна платиться залежно від пунктів відбуття і прибуття. Як правило, затримані в Україні нелегали грошей при собі не мають. Вони платять за кінцевий результат ще у власній країні, а гроші потім розподіляються між злочинними угрупованнями, які є на кожній території і кожне з яких виконує певну функцію.
«Точка входу» для них — весь український кордон од Білорусі і Чернігівської області до півдня, а точка виходу по суті одна — Закарпаття, через українсько-словацький кордон. Польща давно прикрила ці «дірки», Угорщина і Румунія теж. Підозрюю, що тут є корупція з того боку, словацького. З нашого вона завжди була. Але має бути спільна домовленість, інакше ланцюжок не працював би.

- Якою є динаміка потоків нелегальних мігрантів в Україні?
– Процес іде по-різному, залежно від загострень, країнах світу. За стабілізації політичної та економічної ситуацій у конфліктогенних країнах відтік звідти припиняється. Нині ж спад у динаміці нелегальної міграції відбувається через економічну кризу в Європі, бо потреба в робочих руках зменшилася. Як правило, кожен нелегал знає, куди їде і на яку роботу. Тож щойно Європа підніметься, потік нелегалів збільшиться знову.
Сьогодні, однак, збільшився потік нелегалів із Молдови. Через результати виборів. Лишаються бюджетники й пенсіонери, що підтримали одну з політичних сил (комуністів. — О. Р.), а молодь, яка на вибори не пішла, тепер тікає в пошуках роботи.

- З яких країн найчастіше прибувають до України нелегальні мігранти?
– Це країни Африки — Сьєрра-Леоне, Сомалі, Кот-Д’Івуар, Судан, Сенегал, а також з Пакистану, Індії, Китаю, Шрі-Ланки, В’єтнаму…

- Чи присутні серед нелегальних мігрантів біженці й шукачі притулку?
– На 10 тис. нелегальних мігрантів знайдеться хіба що один такий. Вони не бажають жити тут. Звертаються по «притулок», лише коли їх затримали. «Згадують», що вони «біженці» і хочуть «притулку» лише після того, як по два роки тиняються тут у спробі перейти на Захід. Щойно міліція їх затримує, вони, будучи проінструктовані злочинними угрупованнями, одразу ж кажуть, що вони «біженці».
Закон однак чітко говорить: біженець? — оголоси про це одразу ж на кордоні або протягом трьох днів звернися до прикордонної чи міграційної служб, міліції або навіть сільської ради. Тоді ти звільняєшся від відповідальності про незаконний перехід кордону.
Справжніми біженцями були свого часу афганці, коли тікали від талібів.

- Які механізми і тактика дій переправлення нелегалів через територію України?
– Способи незмінні, нічого нового тут нема — підкуп прикордонників, міліції , СБУ, «дах» у цих структурах. Нелегалів маскують у фурах, автівках, обкладають товарами і везуть, з року в рік те саме..

- Україна — це лише країна транзиту чи ще й кінцевий пункт призначення для нелегальних мігрантів? Хто вони, чим займаються і які їхні джерела доходу?
– На 99% ми є країною транзиту. Лише 1% — це ті,що потрапляють сюди нелегально через родичів, які одружилися й осіли у нас, викликаючи до себе співвітчизників. Працюють здебільшого в Києві, Одеському регіоні («7-й км»), де є робота. Як правило, торгують на ринку або працюють у сфері послуг.
Прикро, що міністри колишнього афганського уряду, члени уряду, командуючі арміями і фронтами сидять у нас на ринку і торгують, хоча наша держава могла б використати їх із користю для України. Серед них і вчені є.

- Які загрози та ризики для українського суспільства несе контингент нелегальних мігрантів? Чи є вони конфліктогенним чинником?
– Ні, криміногенними вони не є. Вони не скоюють злочинів, бо сидять дуже тихо. Радше несуть ризики медичного характеру, приносячи з собою екзотичні хвороби, то більше що вони з бідніших прошарків населення. Оце направду суттєва загроза, враховуючи все нові види вірусів та інфекцій.
Ті ж, що отримали легальний статус біженців, є законослухняними громадянами. Злочинів серед них дуже мало.

- Як організовано процедуру адміністративної висилки нелегальних мігрантів?
– Для процедури висилки треба мати кошти! Скільки коштує квиток до Пешавара, Пхеньяна, до Африки? Україна не має стільки грошей, щоб вислати всіх нелегалів до їхніх країн! Процедура прописана, але грошей не вистачає на нагальні потреби, то більше в умовах кризи.

- Чи намагаються нелегальні мігранти отримати статус біженця для легалізації свого перебування на території України? Чи існують зловживання щодо процедури визначення статусу біженця?
– Зловживань у нас теоретично не може бути. Бо якщо брати за законом, у нас в Україні не може бути біженців апріорі. Закон чітко говорить: якщо людина перетнула безпечну для проживання територію і не оголосила про свої наміри отримати статус біженцями, вона не може отримати його в наступній країні, де її піймали. Якщо вони перетнули територію РФ, яка визнана Управлінням Верховного комісара ООН як безпечна для проживання територія, то вони апріорі не можуть бути в Україні біженцями. Те саме стосується Молдови. Для нас це може бути хіба що Придністров’я — невизнана республіка.

- Чи існують прогалини у правовій базі, які ускладнюють роботу системи міграційного контролю?
– Правової бази достатньо, але ще не вистачає прямих двосторонніх угод про реадмісію. Якщо буде Державна міграційна служба, вона вироблятиме під себе законодавство. Проект про таку службу, на жаль, лежить у парламенті.

- Чи доречна міграційна амністія в умовах України?
– Так, бо якщо 10 років людина тут живе, одружена, має кількох дітей і сплачує щомісяця 20 грн. хабара дільничному за «дах», то слід виводити її з тіні, вся Європа   іде цим шляхом.

- Чи можете Ви назвати проблеми і складнощі, пов`язані  зі здійсненням процедури  реадмісії?
– Реадмісія… Рік ми проґавили через внутрішньополітичну боротьбу, і це буде проблема, коли Європа почне висилати нелегалів до України. Парламентарі зробили велику дурницю, — зокрема через партійну дисципліну (Президент наполягав на прийнятті закону і всю фракцію «шикував», щоб та голосувала) — ухваливши цей закон, який зобов’язує нас приймати назад нелегалів із Європи, в той час як із державами на сході у нас таких двосторонніх угод нема, нема відповідної процедури відправляти їх далі. Ми нічого за цей час не зробили для наповнення Закону про реадмісію. А Закон тоді набрав рівно 226 голосів! Я вніс нещодавно пропозицію щодо його денонсації.

- З якими складнощами пов’язана проблема ідентифікації осіб, затриманих за нелегальне перебування в Україні?
– Декого взагалі неможливо ідентифікувати.

- Якими мають бути візова політика та інфраструктурні зміни для підвищення ефективності охорони державного кордону?
– Про відсутність кордону як такого на сході я вже казав. Що ж до візової політики взагалі, то вона має бути на паритетних засадах. Якщо Україна виявила знаки гостинності до Заходу, то і вони мають відкрити кордони для нас. А інакше ходіть і до нас за правилами.
Щодо вибірковості правил для наших громадян, то це взагалі суперечить положенням Конституції про те, що ні в кого не може бути привілеїв. Кажу про той факт, що ми підписали угоду з Євросоюзом і окремим нашим громадянам зробили привілеї при перетині державного кордону — депутатам, урядовцям, провладним журналістам (зокрема щодо безкоштовної візи). А решта людей сидить-чекає днями, їх ображають у посольствах, відмовляють, ти мусиш показати, що не хворий на сифіліс, туберкульоз, СНІД, що маєш гроші на рахунку, власність і тому подібне!
Ми ж європейці за типом обличчя чи як?! Ми ж не «афроукраїнці» — то й сприймайте нас як європейців і ходімо в гості за однаковими правилами. Живемо ж у географічному центрі Європи. Але, на жаль, Європа нас не хоче. Тож вона має чітко про це сказати, а не дурити нас усілякими протоколами й «намірами». Тоді і ми маємо чітко сказати: хочете до нас їхати? — тож їдьте як і наші громадяни: платіть мито, надавайте довідки, що ви не хворі на малярію, СНІД, не наркомани, не педофіли, не зоофіли! Так до маразму дійдемо. Віктор Ющенко, на жаль, надто вже намагається догодити Євросоюзу, який, натомість, керується у грі з нами передусім власними інтересами.
Невже Президент не бачить, що вони принижують всю нашу націю?! Що вважають нас людьми другого сорту. Мовляв, ми є білі, тож їдемо до вас просто так, а вас ми бачити не хочемо, а якщо й хочемо, то лише отого, отого і отого. А решта — геть!…

“Народна газета”, №24 (870). 25.06 – 02.07 2009 р.

Posted in ІНТЕРВ'Ю | Tagged , , , , | Leave a comment