Чиєю кров’ю харчується УПИР? – НАШОЮ.

Вже не згадаю яким дивом і через кого саме з друзів по фейсбуку, але пару днів тому я потрапив на «гілку» ФБ, де 23 фєвраля святкували нє по-дєтскі, бо вшановували (без усяких там кучмо-симоненківських окозамилюючих «захисників вітчизни») – «русский дух», «силу русского оружия» і «солдата, который спас мир»… Солдата, який усьому світові ще покаже кузькіну мать, не кажучи про якихось там хохлів:-)

Мою спробу щось заперечити звісно було одностайно і гнівно сприйнято як топтаніє грязнимі ногамі в їхніх чістих душах. Зрештою я перепросив за те, що випадково потрапив не до свого світу і пішов. Але подумалось от про що…

Того ж таки 23-го лютого дехто з моїх фб-друзів, яких складно запідозрити в симпатіях до «русского духа»,  пояснювали, що в цей день вони просто відзначають своє власне перебування в лавах СА (Советской Армии) – безвідносно до троцькістсько-лєнінської історії цього свята.
В принципі, я не мав наміру повертатися до цього знову, якби не ота нєізгладімая встрєча з «чистими душами».

Зрозуміло, що 23 фєвраля – це передусім День кремлівського упиря.
Чи так уже багато треба аби упиря підживити? Та ні! – Просто СКЛАСТИ ЙОМУ КОМПАНІЮ.
І що ж ми робимо під соусом ностальгії по роках нашої служби в СА? Ми, чимало з яких позиціонує себе як українського націоналіста (тобто, нормального українця)… – Ми гордливо виставляємо пачками свої фотографії служби в СА в соцмережах САМЕ В ЦЕЙ  ДЕНЬ. Ми самі, власною українською кров’ю, живимо кремлівського упиря, який радо харчується нашою плоттю і п’є з наших душ. Ми самі «спонсоруємо» і підживлюємо ідею «русского міра» путіних-гундяєвих, складаючи компанію тим, хто, живучи в Україні, в цей день відверто вшановує «русский дух»:-)

…Одна річ – поздоровити в цей день своїх літніх близьких і рідних, для яких ця дата назавжди і нерозривно пов’язана з війною, яку вони пройшли, чи 20-річною службою в армії колишньої країни.  Інша річ – «підсаджувати» на цю дату молодих уже в НОВІЙ Україні. Підсаджувати ВЛАСНИМ ПРИКЛАДОМ.

Ми якось забуваємо (чи просто не віримо), що матеріальним таки править дух. І без спроб поставити дух НАД тим, що є для нас звичним і матеріальним, нашій нації нічого не світить, тому що надто багато нам треба в собі самих міняти. І цього не зробить нам ніхто зверху, якщо ми самі не робитимемо цього ЗНИЗУ.

Дуже часто можна почути лайку на адресу Президента Ющенка, зокрема про його слабкість. Та чи завжди МИ САМІ буваємо сильними у наших щоденних вчинках (зокрема, соціально-гуманітарного характеру)? Чи в кожного вистачить сили сказати: «Кохана, а ти не могла б поздоровити мене 14 жовтня, бо 23-є – це гнила дата?» Або «Коханий, ти не образишся, якщо я поздоровлю тебе з днем українських (і справжніх!) чоловіків 14 жовтня?».

P.S.: Спочатку думав сказати про це пізніше чи взагалі наступного року, але… ми живемо в такий час, що нічого не варто відкладати на майбутнє…

Див. також:

23 ФЕВРАЛЯ: день «захисника вітчизни» – в день окупанта???

This entry was posted in НОТАТКИ ОПТИМІСТА and tagged , . Bookmark the permalink.

One Response to Чиєю кров’ю харчується УПИР? – НАШОЮ.

  1. Сергій says:

    Дуже справедливі і слушні міркування. Особливо про приклад для молоді.

    Адже з нинішніх поколінь молодих мало хто має армійський досвід… :-( Їм просто нізвідки почерпнути хоч якусь “інформацію для роздумів”. Без такої інформації та хоча б незначного особистого досвіду пізнання світу просто неможливе. Не кажучи вже про формування власного свідомого погляду на життя…

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>