«Валентин» з душком… (післямова до свята)

Цукерки з’їдено, вино випито… Тож мені вже не так лячно образити романтичні почуття тих, хто відсвяткував цей день:-)

«День Св. Валентина» мені несимпатичний щонайменше з двох причин.

По-перше, сумнівною виглядає така поширена технологія християнської церкви як «присадка» нововинайденого нею свята на місце іншого – в даному випадку популярного для стародавнього Риму – з метою витіснити і знищити народні традиції та вірування.

Бідкатися ж щодо «убієнного» Валентина й поготів недоречно – по суті той здійснював підривну діяльність проти Римської держави, брутально порушуючи її закони.

1. Про «мученика»

Одне із зображень Св.Валентина

Взагалі то мучеників-Валентинів серед ранніх християн було чимало, а тих, кого згадують в Католицькій енциклопедії під датою 14 лютого, декілька. Один згинув десь в Африці (може, його з’їли як Кука). Той же, кого нині «всесвітньо» вшановують, наклав головою в Римі. За що саме? – Нелегально, всупереч законам, вінчав у шлюбі солдат Римської армії, яким було заборонено одружуватися. Римський імператор Клавдій ІІ ввів таку заборону, вважаючи що шлюб заважає чоловікам бути вправними солдатами.
Сперечатися з компетенцію Клавдія у військових справах не випадає. Хоча його правління тривало лише два(!) роки, він встиг перемогти готів, що напали на Рим – спочатку у 268 році,  а в битві 269 року вигнав їх з території імперії за Дунай на ціле століття. Смерть від чуми завадила йому стати на борню з вандалами, що напали на Рим наприкінці того самого року…
Мабуть, цей полководець таки розумівся на військових справах трохи ліпше за «гуманіста» Валентина, який вів розкладову діяльність проти держави, що перебувала в стані війни. Згадаємо, що робили українські козаки з тими, хто під час бойових дій порушував дисципліну (наприклад, пиячив) – карали на смерть на суші й викидали за борт під час морських походів.

Бронзовий бюст Клавдія II Готського

Враховуючи, що один добре навчений легіонер у бою вартував десятка варварів, втручання «валентинів» у солдатські справи можна трактувати як підривну діяльність ранньої християнської церкви проти Римської держави. Це як, приміром, у багатьох сферах здійснює сьогодні підривну діяльність проти Української держави церква московська.
І чи вважали взагалі «валентини» Римську державу своєю? Це питання..  Думка про те, що Рим розвалили не лише нерівні соціальні стосунки всередині та напади із зовні, а й тогочасна християнська ідеологія, щонайменше заслуговує на увагу.

Не слід, однак, думати, що імператор був настільки кровожерливим, що одразу скарав порушника Валентина на горло.
Навпаки! Клавдій із симпатією ставився до ув’язненого, аж поки той не набрався зухвальства спробувати навернути в свою віру імператора.… Лише тоді «агітатора» було засуджено на смерть.
Отже, імператор повівся у цій ситуації доволі поблажливо, я б сказав, ліберально у порівнянні з лєніними, сталіними і дзержинськими.
До того ж ми не знаємо, які саме слова казав майбутній «святий» Клавдію… Може, він соромив його за “поганство” і ображав богів, у яких імператор вірив. «Легенди» про це мовчать…

2. Про т.зв. «сексуальну лотерею».

«День Святого Валентина» церква присадила на Луперкалії – римське свято плодючості на честь покровителя землеробів бога Фавна, а також засновників Риму – Ромула і Рема.
Того дня молоді римлянки складали до великого глека папірці з власними іменами, а римські хлопці виймали їх, утворюючи партнерські пари – чи то на час фестивалю, чи то на цілий Новий рік (що починався в березні!). Часто вони закохувалися й одружувалися. Відтак, для Римської держави це популярне в народі свято вочевидь покращувало демографічну ситуацію.
Можна сперечатися щодо цієї традиції, але у «Звичаях нашого народу» Олекси Воропая знаходимо подібну практику й в українських дівчат і парубків.
До речі, про «поганську віру»…  Латиною pagus – це село, paganus-сільський, pagani-селяни, отже т.зв.  «поганська» віра – це сільська віра, а точніше – народна (Митрополит Іларіон.  «Дохристиянські вірування українського народу»).
Римська «лотерея» зовсім не означала, що в разі відсутності взаємної симпатії, когось мали силоміць примушувати до сексу – інакше християнські джерела не забули б згадати про це як про чергове «дикунство» поган. Примусовий секс тим більше не міг бути обов’язковим для пари упродовж наступного року, оскільки молоді римлянки і римляни були вільними людьми, а не рабами. Так само очевидно, що, як вільні громадяни Риму, вони могли шукати собі й альтернативну пару. Елемент пікантності в «лотереї» безумовно був, але чи не нагадує вона певною мірою нинішні сайти знайомств (зокрема «сліпі побачення»)?

Заборона свята Луперкалій Папою наприкінці 5 ст. як «антихристиянського» і оголошення ним 14 лютого Днем Св. Валентина виглядає не меншим самодурством, аніж заборона імператором Клавдієм одружуватися солдатам. Принаймні, в останньому була якась логіка.
Хоч там як, але як «свято закоханих», цей день почав відзначатися набагаааааато пізніше – «москва нє сразу строілась, нє сразу всьо устроілось» – спочатку треба було «погасити» популярне римське свято.
І ось у 496 році Папа Геласіус «освіжив» народну традицію: замість папірців з іменами неодружених дівчат тепер зі скрині тягнули папірці з іменами… святих:-) і впродовж усього року «щасливці» мали імітувати та перевершувати чесноти тих, чиї імена витягнули… Не дивно, що молодь відмовлялась від таких «розваг», адже хлопці покладали на це свято великі надії знайти для себе потенційну наречену. Відтак, парубки відкинули ідею церкви і почали писати на папірці ім’я своєї жаданої…

Що ж, яке свято симпатичне, а яке ні, сьогодні вочевидь кожен вирішує сам. Утім, ніколи не зайве знати, що за ним стоїть…

P.S.:
1. Той факт, що Марк Антоній очолював колегію жерців на святі Луперкалій і вибрав саме цей день 44 року до н. е. як найкращий час аби запропонувати корону Юлію Цезарю, свідчить про ВАГУ цього свята для Риму.
Що треба аби знищити державу? – Знищити зокрема традиції, які живлять її.

2. Нагадаємо, що свято Луперкалій вшановувало засновників Риму Ромула і Рема – приклад, вартий наслідування сучасними українцями.
Чому б киянам не встановили собі не просто День Києва, що аморфно святкується наприкінці травня, а День на честь ЗАСНОВНИКІВ міста у 5 ст. – Кия, Щека, Хорива і їхньої сестри Либідь? (облишмо зараз той факт, що деякі історики відсувають дату народження Києва взагалі до початку нової ери).
Як поставиться до цього церква московська, передбачити не складно. Адже таке святкування щороку нагадувало б усім про різницю у віці між Києвом і Москвою щонайменше у сім століть.
Мене більше цікавить, як сприйняла б таку ідею Українська церква? – Адже засновники Києва, мабуть, не були християнами…

This entry was posted in НОТАТКИ ОПТИМІСТА and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>