САГА ПРО ПІДРУЧНИКИ -3. «Російський народ і національна ідентичність» як зразок для України

В квітні цього року ми познайомили читачів із тим, що думають в РФ про нові українські підручники з історії («Смішні й пихаті про українську історичну традицію») та про основні засади у викладанні цієї дисципліни в путінській Росії («Про «історичних» реваншистів, або концепцію російських підручників з історії»).
Для повноти «відчуттів» щодо подвійних стандартів і лицемірства російської «офіційної науки» залишається заторкнути хіба що питання «російського народу та національної ідентичності» – так, як його розглядають російські гуманітарні кола. І прикласти їхній інструментарій до України. Погляньмо, що з цього вийде…

Тему “Російський проект: яким йому бути” запропонували для обговорення московські «Известия». В обговоренні взяли участь історики й письменники, географи й політологи, антропологи та етнографи.
В ході обговорення вони ретельно опрацювали висловлену Путіним тезу про «розуміння російського народу як історичного цілого і як громадянської нації». Зрозуміло, що для багатоетнічної РФ з неоімперською природою стосунків між Кремлем і споконвічно іншонаціональними територіями, це єдиний спосіб зберегти цілісність.
Тож, визнаючи етнокультурне розмаїття РФ, учасники водночас наголошують на тому, що «управління цим розмаїттям повинно знайти чіткіші орієнтири» в путінську епоху, «як це вже відбулося з економікою, адміністративним управлінням і зовнішньою політикою». Простіше кажучи, ви, товариші, хоча й іншої нації, але, будь-ласка, без самодіяльності. Бо нація в РФ все одно буде в громадянсько-політичному сенсі єдино-нєдєлімською – «російською», безвідносно до того, чуваш ти чи татарин… По-американському, тобто, по «штатівському».
Щоправда, «обговорщики-заговорщики» забули додати, що історичне єднання на теренах США етнічних англійців, французів, італійців, ірландців на багатьох інших ніколи не ставило під сумнів існування етнічної батьківщини кожної з цих націй, де ті, що залишилися «вдома», могли собі спокійно національно самовизначатися та розвивалися…
Натомість для Кремля генеральною задачею залишається остаточне «затирання» мовних та культурних відмінностей етнічних неросіян. Тож ідеал путінської РФ – це поняття нації як територіально-політичного (а не етнічного) утворення.
«Известия» нагадують, що ідеологія громадянської нації містить принципи «відповідального громадянина», версію «спільного минулого, з його драмами і досягненнями», «патріотизм і лояльність державі». Все це називають громадянським або державним націоналізмом.
Що ж, гадається, такі принципи спільного проживання громадян у державі Україна підійшли б і нам – як НЕОБХІДНІ, але все ж таки НЕДОСТАТНІ умови для нашого повноцінного розвитку. Що ще потрібно українцям – будь-яким, етнічним чи «політичним»? Це люб’язно підказують нам  учасники обговорення «російського проекту» зі шпальт московських «Известий».
Всі сучасні громадянські нації мають складну етнічну структуру, – кажуть вони, – але (увага! – О. Р.) культура, мова і релігія більшості завжди виступають основою національної культури: англійський компонент – в британській нації, ханський – в китайській, російський – в російській (точніше, в ерефівській – О.Р.).
Ми тут цілком згодні з шановними «обговорщиками» і лишень хочемо запитати: чому ж тоді ерефівська політично-гуманітарна еліта так брутально і нахабно заперечує необхідність розвитку в Україні «культури, мови і релігії» етнічних українців, які складають переважну більшість нашого населення? Адже з тези «известинцев» про те, що РФ має бути російською, логічно випливає, що Україна має бути українською. Чи не так?
Згадуючи СРСР, учасники обговорення бідкаються про те, що в ті часи «пріоритет націєбудівництва» було віддано «із загальнодержавного на регіонально-етнічний рівень», а союзні та автономні республіки було названо формами “національної державності”. Щоправда, гості «Известий» чомусь забули додати, що кремлівська більшовицька влада просто змушена була так вчинити, зустрівшись з нечуваними національно-визвольними рухами на всій території царської Росії. І що та ж УРСР виникла лише тому, що поруч існувала УНР… Учасники з прикрістю говорять, що на території СРСР було штучно створено “соціалістичні нації”. Але… знов таки мовчать, що без такого поділу утворення самого СРСР не відбулося б, бо насправді російські комуністи просто змушені були зафіксувати факт існування неросійських націй на території новостворюваного СРСР.
Автори обговорення на сторінках «Известий», до речі, заперечують саме право націй на самовизначення, зафіксоване в документах ООН. Задля цього вони неросійські нації називають лише «етносами» – ясна річ, без права національного самовизначення поза межами «матушки». Водночас вони визнають, ба більше – навіть наголошують, що СРСР був продовженням «історичної російської держави»…
Аби не зробити нову історичну помилку, гуманітарна еліта РФ вважає за необхідне «послідовно затверджувати поняття “нація” і “національне” в загальнодержавному сенсі, не відкидаючи існуючу практику використання даного поняття в етнічному значенні».
Але головний підсумок дискусії на сторінках «Известий» полягає в такому висновку: «Підтримка і розвиток мов і культур народів Росії повинні йти разом з визнанням російської нації і російської ідентичності як основоположної для громадян країни».
Отже, замінюємо «Росія» на «Україна», «російське», на «українське» і… отримуємо довершену формулу гуманітарної політики для України, «освячену» до того ж найсвітлішими умами путінської РФ.
А тепер просто завершимо думку «известинцев» із вищезгаданою «підстановкою»: «Національна ідентичність затверджується перш за все через забезпечення громадянської рівноправності, систему виховання і освіти, державну мову, символи і календар, культурне і мас-медійне виробництво. Україна потребує доктрину забезпечення громадянської солідарності і національної ідентичності. За прикладом Великобританії, де для розробки програми затвердження британської ідентичності в 1980-ті роки було створено королівську комісію, доцільно зробити те саме в Україні з метою затвердження української національної ідентичності».

Народна газета. 2009, травень

This entry was posted in СТАТТІ and tagged , , , , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>