ЗАПИТАННЯ ДО МІНІСТРА ЛУЦЕНКА: Ви б теж поставили в один ряд Тараса Шевченка і… Адольфа Гітлера? Ваші підлеглі це роблять…

В Україні тривають події 1918-1920-х і… пізніших років. У тому сенсі, що боротьба проти української нації та її права на самовизначення на власній території не припинялася ніколи й ні на мить, а лишень набувала все нових та різноманітних форм.
Добре відомо, що сьогодні ця боротьба реалізується зокрема через українофобську діяльність численних громадських організацій та партій (комуністи, вітренківці, т. зв. «православні братства», регіонали тощо). Простіше кажучи – руками дітей та вихованців учорашніх інтервентів. Тих, чий «паровоз впєрьод лєтєл».
І це ніколи не було для нас дивиною. Але справжнім «хітом» та «відкриттям сезону» 2008–го стало приєднання до українофобської діяльності… нашого Міністерства внутрішніх справ. Бо саме під його дахом було створено й презентовано брошуру яскраво антиукраїнського характеру, та ще й призначену для поширення в якості керівництва до дії серед усіх служб та підрозділів МВС України!

«Ми дєті тєх, кто виступал // На бой с Цєнтральной Радой»

Цікаво, що саме ці слова, що їх винесено в підзаголовок, були в першій редакції (1918 р.) ревпісні «Наш паровоз». Лише в пізнішій редакції з’явилося «Ми дєті тєх, кто наступал на бєлиє отряди»… А отже, хвалькувато-розухабитсте «в руках у нас вінтовка» вочевидь народилася в дні боротьби червоно-російських інтервентів проти обраної українським народом влади. Зрозуміло, що внаслідок програшу українцями Визвольних змагань, дітей отих, хто колись «виступал на бой с Цєнтральной Радой», нині повно по всій Україні, зокрема і в МВС.
Наприкінці минулого року там було презентовано низку видань, підготованих за сприяння міністерства, «з аналізом злочинів, скоєних на ґрунті етнічної та расової нетерпимості».
Серед них і така: «Кобзін Д. О., Черноусов А. М. Нетолерантна діяльність та  організації в Україні. Результати соціологічного дослідження. Харків. 2008. Харківський інститут соціальних досліджень. Міністерство внутрішніх справ України.  За сприяння Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив. (Canada Fund for Local Initiatives)».
Дивовижно, але проведене за сприяння МВС України «дослідження» про «нетолерантнтність» дивним чином  присвячено винятково «сучасному ультраправому рухові в Україні – його формам, методам та діючим особам». Ба більше! Гідні нащадки «паровозівців», по-перше, скинули до однієї купи з «ультраправими» чимало правих українських партій та організацій, зареєстрованих у країні згідно з Конституцією, а з іншого боку, геть зігнорували численні українофобські партії та організації, які діють в Україні і чиї інформджерела, зокрема сайти в Інтернеті, відкрито пропагують зневажливе ставлення до української нації, мови, культури, історії, розпалюючи ворожість до всього українського.
І при цьому автори розводяться про «національну ворожнечу», «нетолерантну діяльність» та ще й видають якісь пропозиції щодо «протидії поширенню расизму та ксенофобії в Україні»! Дивно…
Цілеспрямоване нехтування авторами брошури огляду українофобської діяльності, тобто діяльності і пропаганди, спрямованої проти корінної і титульної нації, спотворює саму сутність дослідження, оскільки українофобія – не просто одна зі складових ксенофобії в Україні. Ця складова – найпоширеніша! Адже кількість саме українофобських акцій (у Криму, Донецьку, Харкові, навіть у Києві) значно переважає у нас рівень агресії на расовому ґрунті проти чорношкірих чи вихідців із Азії. Але це не береться до уваги і не фіксується шановними «правозахисниками» у погонах.
У брошурі, яку тепер збираються видати (!) під егідою МВС, в ролі «підозрілих» названо вебсайти «Народний оглядач», «Хвиля української музики», сайти Всеукраїнського об’єднання «Свобода», УНА-УНСО та інших громадських об’єднань, зареєстрованих в Україні згідно з чинним законодавством.
Автори валять до купи на голови малоосвічених міліціянтів такі далеко не тотожні ідеології та поняття як «націоналізм», «націонал-соціалізм» та «нацизм» – з очевидним наміром негативно зорієнтувати працівників міліції щодо правого (тобто, українського національного) руху.
Водночас, як справедливо зазначив у зверненні до міністра Юрія Луценка народний депутат, член Громадської ради при МВС Олесь Доній, авторам «дослідження», «занепокоєним» існуванням в Україні «організацій, які використовують патріотичну риторику, таких як ВО «Свобода», УНА-УНСО, «Тризуб», Українська партія, ОУН (р), ОУН (б)», слід би передусім звернути увагу на той факт, що «для багатьох працівників органів внутрішніх справ проблематичним є володіння державною мовою бодай у межах шкільної програми».

«Ми в нєдрах нашіх мастєрскіх // Куьом, строгаєм, рубім, // Нє покладая рук своіх…»

Варто лишень поглянути на зміст брошури, щоб зрозуміти заздалегідь сплановану її антиукраїнську спрямованість.
Вже перший розділ – «Нетолерантність в українському Інтернет-просторі» – демонструє наміри авторів, адже геть ігнорує численні вебсайти антиукраїнського характеру. Натомість «паровозники» обрали для «вивчення» 50 сайтів, автори та відвідувачі яких «у тій чи іншій мірі заявляють про свою близькість до правих ідей».
«Дослідників» занепокоїло як ідеологічне спрямування багатьох вебсайтів (програмний зміст), так і просто окремі тези. Тож, «дєті тєх, кто виступал на бой с Цєнтральной Радой» з тривогою вчитуються в рядки про «розвиток української нації як титульної в Україні», про «консолідуючу роль церкви в суспільстві», «визнання Голодомору», «пріоритетні квоти українців у владі», «обов’язкову вимогу, щоби державні службовці були носіями національної ідеї», «повернення інформації про національність до паспорту», про «розвиток української мови»…
Залишається тільки запитати: а що тут поганого? То більше кримінального?..
«Дослідників» непокоїть, що для сайтів, які пропагують ідеї націоналізму, «об’єктами ненависті часто є росіяни (на них покладається відповідальність за Голодомор, знищення української культури, протистояння відродженню української нації, державності, перекручування історії) та євреї (як мотив ненависті – конкуренція з українцями на їхній землі, непряме відношення до Голодомору, ігнорування інтересів українців, паразитування, захоплення ресурсів».
Зазначимо, що на перераховані авторами якості й «мотиви» з другої половини тези вказували свого часу Вольтер, Бальзак і багато інших, не менш світлих умів Європи. То чи не збирається МВС випустити окрему брошуру й про їхню «нетолерантність» та «ксенофобію»?
Взагалі ж, будь-який «жираф» вам скаже, що інтервенція – вона «і в Африці» інтервенція, паразитування (шинки, міняли, відсотки) – воно «і в Африці» паразитування (самі ж ліві «паровозники» завжди стверджували, що посередник – це паразит), а захоплення ресурсів – воно «і в Африці» захоплення (уточнимо, не боячись бути звинуваченими у «ксенофобії»: захоплення українських ресурсів здебільшого особами неукраїнського етнічного походження).
А ось типовий зразок пропагандистського «вінегрету» – асоціативний ряд, що покликаний вибудувати своєрідний хід думок для дебілів, за яких автори з Харківського інституту соціальних досліджень очевидно мають наших рядових міліціянтів.
Характеризуючи зміст бібліотек досліджуваних сайтів, автори констатують, що він є «досить різноманітний і містить у собі:
– художню літературу, поезію (наприклад, вірші Т. Шевченко, розповіді К. Гамсуна, Е. По, Г. Гессе, … вірші націоналістичного або відверто фашистського змісту);
– філософські твори (здебільшого Ф. Ніцше);
– роботи з націоналізму (М. Сциборський, С. Бандера, Мирон – Орлик, роботи з назвою типу «Клич крові», «Російський хижак», «Нордична ідея», «Ідея України»);
– історія (праці, присвячені козацтву, Другій Світовій війні);
– картини (А. Гітлера, В. Васильєва, Т. Шевченка);
– звукові файли із записами різних національно орієнтованих рок-груп, етно-груп («Кому Вниз», «Нахтінгейл», «Сокира Перуна)»…
Мабуть, не варто продовжувати, бо й так зрозуміло, що головна мета брошури, створеної за сприяння МВС України – ототожнити ненависного «паровозникам» Тараса Шевченка з Адольфом Гітлером, а українських націоналістів (тобто, тих, у кого на відміну від дуже і дуже багатьох наших співгромадян якраз усе нормально з головою) – з фашистами і нацистами.
Зауважимо однак, що в сьогоднішній Німеччині Фрідріха Ніцше не вважають «провісником і батьком фашизму» (див. відповідні док. фільми на телеканалі DW).
Що ж до рок-групи «готського напряму» «Кому Вниз», то це – сила. А силу, як відомо, бояться. Правду, ясна річ, теж (скажімо, покладений на музику «Суботів» про «москаля, що наші могили розриває, не своє шукає»).

«Наш паровоз ми пустім в ход, // Такой, какой нам нужно»

І «пустили»…
Хоча автори і змушені визнати, що «звеличення «білої раси» є каменем спотикання у відносинах між «скінами» та націоналістами («останні займають значно толерантніші позиції з багатьох питань і не схвалюють радикальних дій скінівських мобів»), вони все одно, говорячи про пресловуту «нетолерантність», по суті скидають до однієї купи український націоналізм (тобто визвольний рух) і  рух скінхедівський (значною мірою расистський), що прийшов до нас із Росії, де його столицею вважається «культурна колиска» – Санкт-Петербург.
До речі, про ідеологічні уподобання авторів брошури свідчить хоча б той факт, що про Росію вони говорять у площині «зростаючого патріотизму» (світ, однак, говорить у термінах  «зростаючого націоналізму»), в той час як аналогічне українське явище у них прямо чи закамуфльовано подається як «нетолерантність» чи «ксенофобія». Іншими словами – те, що можуть дозволити собі етнічні росіяни в РФ в плані «патріотизму», не можуть дозволити собі етнічні українці в Україні.
Тож не дивно, що нібито і досліджуючи явище «національної нетерпимості», автори тотально замовчують нетерпимість лівих партій та організацій щодо національних прав українців, зокрема нашого права на державно-домінуюче функціонування і розвиток української мови на всій території країни. Не кажучи вже про атмосферу ідеологічного терору проти всього українського в Криму чи на Донеччині.
Їх взагалі не цікавить нетолерантність лівих проросійських партій (а в Україні «проросійське» апріорі означає «антиукраїнське» – просто за Лєніним: «не буває непартійної літератури»).
Значно більше «паровозників» і дослідників нетолерантності цікавить «Український націоналізм» (окремий підрозділ) і зокрема організації: УНА – УНСО, КУН, МНК, ВО «Свобода», СПАС, «Тризуб», «Бандерівець».
Добре, хоч визнали, що «неможливо заперечувати провідну роль українського націоналізму в багатьох подіях, що визначили історію України кінця ХХ – початку ХХІ ст.», і той факт, що «активісти націоналізму були провідною і найбільш діючою силою в багатьох доленосних для країни акціях 1991 – 2004 р..».
А також і те, що на Конгресі націоналістичних партій і рухів рік тому низка правих партій оголосила про співробітництво, не допустивши до своїх рядів «сумнівні організації, проплачені тими, кому вигідно показати «звіряче обличчя українського націоналізму» (за висловом голови київського відділення УНА-УНСО Ігоря Мазура).

«В руках у нас вінтовка»…

Окремий підрозділ («Організований націонал-соціалізм») присвячено організаціям, вагому частину програм яких становлять ідеї расової переваги.
Як було зазначено вище, правий український рух не поділяє таких ідей, але навіть тут до авторів «дослідження» є запитання.
Згадуючи, приміром, радикальну організацію «Патріот України», як «найбільш серйозну організацію в цьому колі, що має політичні амбіції і претендує на політичну легалізацію», автори безапеляційно стверджують, що проект її програми, «як і будь-яка передвиборна програма більшості політичних партій – це досить утопічний набір ідеальних уявлень про суспільство».
Забавно, але «утопічними» освічені «дослідники»  називають речі, переважна більшість яких давно втілена в життя у Швеції, Норвегії, Англії, тій самій Канаді, звідки вони отримали грант на свою псевдосоціологічну алхімію.
Адже серед т. зв. «утопічних ідей» – «підтримка дрібного та середнього підприємництва», «захист усіма можливими засобами національного товаровиробника», «фінансове забезпечення кредитування села», «впровадження фіксованих не спекулятивних цін на сільськогосподарську продукцію», «грошові компенсації українському населенню в процесі опанування українською мовою», «заборона ввезення на територію України будь-яких шкідливих речовин та трансгенних продуктів», «безкоштовна медицина», «пропаганда та державна підтримка здорового способу життя громадян»…
Та головне в тім, що судити-міркувати про «екстремістів» чи «ультраправих» може хто завгодно, але тільки не «дєті тєх, кто виступал на бой с Центральной Радой». Бо за суттю людиноненависницької більшовистської ідеології своїх колишніх вождів, яка проголошувала поза законом цілі верстви населення за соціальною ознакою («кулаки», інтелігенція, військовики-офіцери), прирікаючи їх на фізичне знищення, «паровозники» нічим принципово не відрізняються від нацистів, які знищували людей за расовою чи етнічною ознакою.
Про небезпеку «натхнення ідеологією Третього Рейху» автори брошури гучно говорять. Але про небезпеку натхнення ідеями есесерівського-рейху скромно мовчать…
Коли читаєш про їхні рекомендації «створити в структурі МВС України окремий підрозділ, який би спеціалізувався виключно на розкритті злочинів, вчинених на ґрунті ненависті», та «вдосконалити процедуру реєстрації та обліку інформації про злочини, вчинені на ґрунті ненависті», думаєш собі: чому МВС досі не зареєструвало і відповідним чином не відреагувало на звіряче, до крові, побиття учасника проукраїнської акції в Одесі минулого року, відеоматеріал якої доступний в Інтернеті за адресою  http://www.youtube.com/watch?v=Mn5XvXfMJt0 (Депутат Марков б`є демонстрантів) , а обговорення на сайті “Майдан”:  http://www2.maidan.org.ua/n/free/1235148216 (Дивись, Луценко, дивись) ?
Будь-хто може тут побачити, що робить місцевий депутат-вітренківець од “Родіни”, і що робить міліція, яка стоїть поруч і потурає звірству нападників. А по завершенні “справи”, коли людина, лежачи на асфальті, стікає кров’ю, ще й ручкається з ними.
Відбувається все це сьогодні і в Україні. Але інформації про цих людей і про ці партії чомусь нема в реєстрі «дослідників» нетолерантності під егідою МВС…
То коли розпочнеться службове розслідування за фактом нападу на мирну акцію в Одесі?
Вважаємо цю публікацію запитом до міністра внутрішніх справ Юрія Луценка щодо необхідності розслідувати і притягти до відповідальності нападників, а також розслідувати дії одеської міліції, що потурала звірячому побиттю людини лише за те, що та виступала проти спорудження певного пам’ятника на території міста.
Авторам же брошури «Нетолерантна діяльність та  організації в Україні» можна сказати одне: оце жахливе відео, що обійшло всю країну, свідчить лише про те, що «виробляти елементи протидії організованій ксенофобії в Україні» слід починати з розробки ефективних механізмів недопущення антиукраїнських дій та акцій, спрямованих проти титульної нації на її території.

Народна газета, лютий 2009 р.

This entry was posted in ВИБРАНЕ, СТАТТІ and tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>