ВТОМИВСЯ БУТИ “ШІСТКОЮ”. Отже, Тарас Чорновіл іде в “науку”?.. Але ж там уже є Литвин… В “політологію”? – Гадається, там і Малінковича досить…

В останні кілька тижнів, що минули з часу помпезної декларації Тараса Чорновола назавжди піти з політики, він роздав чимало інтерв’ю для охочих поживитися з його відвертості… Ми далекі від того, аби длубатися в цих «одкровеннях» за принципом – що більше людина говорить, то ймовірніше, що скаже якусь дурницю.

І без того чимало речей давно були очевидними. Адже Тарас Чорновіл – яскравий зразок людини (на політика не витягнув), що в своїй діяльності керується насамперед власними амбіціями.

«Не бандерівець»

Тарас Чорновіл – демократ. І не любить поклонятися символам. Тому і роль Степана Бандери у Визвольному Русі категорично заперечує, протиставляючи йому Романа Шухевича. Нічого не маючи проти постаті легендарного генерала, завважимо добре відому у психології річ: людина незрідка категорично не сприймає те, чого бракує їй самій.

На відміну від «перекинчика» Тараса, Степан Бандера не «прославився» дивовижними зигзагами чи політичними кульбітами. Розпочавши в одній політичній силі, він в ній і закінчив – і лідером і символом (непідкупності зокрема).

Тарас спочатку мігрував у межах ідейно споріднених сил, помінявши в парламенті кілька фракцій – НРУ, ПРП “Реформи-Конгрес”, “Наша Україна”. Після розриву з останньою в березні 2004-го його перехід до депутатської групи “Центр” став лише прелюдією до дивовижного політкульбіту. В грудні 2004-го Т. Чорновіл, обраний до парламенту за списками «Нашої України», увійшов до фракції “Регіони України”, ставши довіреною особою Януковича на переголосуванні другого туру президентських виборів. Очоливши передвиборчий штаб офіційного наступника Кучми (схваленого Путіним), тоді і відтоді він робив чимало, щоб це спадкоємство дезавуювати, а натомість записати в «спадкоємці» Леоніда Кучми Віктора Ющенка.

До речі, ніякого такого конфлікту на “ідейному ґрунті” з керівництвом НУ і особисто Ющенком у Чорновола-сина на межі 2003-2004 рр. не було. Була образа амбітної молодої людини за те, що йому, сину «видатного українського діяча» В’ячеслава Чорновола було відмовлено в прямому доступі до «тіла» лідера НУ Ющенка (кажуть, що навіть Роман Безсмертний, тодішня людина №2 в структурі НУ, не завжди приймав Тараса Чорновола за першою вимогою). Для амбітного Тараса, який до того встиг побувати в статусі радника голови НРУ В. Чорновола, керівника агітвідділу НРУ і шеф-редактора газети «Час-Тайм», а також активного члена антикучмівських акцій, це було неприйнятно й образливо.

Що робить ображена дівчина, обранець якої відхиляє її кохання? – Доволі часто вона блискавично одружується з іншим, нехай і не коханим, але «на зло» тому, хто нею знехтував. Щоправда, потім їй доводиться постійно переконувати інших, а насамперед себе, що швидкоспечений шлюб – щасливий… Ви звернули увагу, як часто Тарас Чорновіл наголошує та тому, що «не шкодує» про перехід до ПР і підтримку ним Януковича? – Оце і є психологічне свідчення справжньої природи того «шлюбу» 2004 року Т. Чорновола з «регіоналами». Передусім помститися Ющенкові.

І хоча до ВР V скликання він пройшов під № 4 виборчого списку ПР, а на дострокових виборах-2007 навіть під № 3, відіграючи роль колоритної «української вітрини», його так і не допустили туди, де ухвалюються ключові партійні рішення, відводячи йому роль ефектної, але «шістки». Саме від цієї ролі і втомився Тарас, а не від якоїсь там «брехні». Бо в брехню-пропаганду Партії регіонів він особисто зробив чималий внесок.

До речі, в дні свого розриву з «НУ» у коментарі “Поступу” Т. Чорновіл наголосив, що не збирається вступати до жодної іншої парламентської фракції. «Хочу починати готувати нову політичну силу та нову політичну платформу на парламентські вибори 2006 року», – сказав він. Що було далі, відомо…

Не атлантист, але «європеєць»

«Більшість українців проти НАТО. І ми там не будемо. А Ющенко тягне туди нашу державу», – дратується Т. Чорновіл. «Без референдуму Україна ніколи не стане членом НАТО. Все. На цьому крапка», – лементує він.

До того ж майбутній «політолог» стверджує: «НАТО вичерпала свою функцію». Показово, але так само (крім Чорновола) вважають і Путін з Медведєвим… «Рано чи пізно зростатимуть європейські структури безпеки», – повчає нас Тарас. Хтозна-хтозна… Для когось може й рано, а для когось пізно… Добре відомо, що нинішня безпека Євросоюзу спирається насамперед на НАТО. Тож, замість «мочити» перспективи української безпеки, спрямував би свої таланти говоруна-демагога на її підтримку. Але Тарас на іншій «службі», і строк «солдату» іде за інше.

Взагалі, найлегше прийняти точку зору більшості – і паразитувати на необізнаності співгромадян. «НАТО стала, на жаль, дратівливим фактором », – констатує Тарас Чорновіл. А ми додамо: коли в людини занадто дратівлива вдача, чимало речей стають для неї дратівливими.

Інформатор «їхніх величностей»

Міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер попередив, що наступними цілями для Росії після грузинських сепаратистських республік Південної Осетії та Абхазії стануть Україна і Молдова. Показово, що на сполох б’є іноземець, якому за логікою Україна мала б бути байдужою.

Водночас нашого Т. Чорновола хвилює зовсім інше, а саме – можливі «провокації України щодо Чорноморського флоту Росії в Криму», які «можуть викликати збройні дії з боку Росії». Які саме «провокації»? Скажімо, «спроби української влади силою захопити маяки, якими користується ЧФ у Криму» («патріот» і «демократ» забув додати, що користується незаконно, а рішення наших судів про передачу маяків впродовж багатьох років ігнорує)… Або ж, якщо бідолашним російським кораблям перекриють вихід із Севастопольської бухти силами «Гетьмана Сагайдачного» і малотоннажних кораблів, то «вони (росіяни, – О. Р.) будуть стріляти», – репетує пацифіст. Йому вторить Міністр внутрішніх справ і симпатик Тимошенко Юрій Луценко, який також «стурбований» можливістю проведення в Криму «провокацій, спрямованих проти Чорноморського флоту Росії».

«Демократ» і «комсомолець» – що може бути символічнішим у контексті нашої новітньої історії! Лише вдумайтесь: Чорновола й Луценка турбує не те, що російські війська нахабно й без попередження використали нашу територію для війни проти третьої (до того ж дружньої нам) держави, задіявши кораблі з українською «пропискою» для блокування порту Поті, висадки десанту, створення окупаційних блокпостів на грузинському узбережжі, а те, що Ющенко дав зрозуміти про намір ЗС України протидіяти цьому в майбутньому шляхом блокування виходу кораблів ЧФ із Севастополя. Що це цілком реально технічно, потвердив навіть новоспечений опонент Президента екс-міністр оборони Анатолій Гриценко.

Виходить, що завтра путінські «орли» виступлять з українського порту блокувати узбережжя ще якоїсь країни, а Київ має спокійно споглядати?! Отже, недопущення бойових дій з території України проти третьої держави – це «провокація». І «провокацій української влади» проти ЧФ слід очікувати «вже найближчим часом», – інформував Путіна з Медведєвим наш «Павлік Морозов», ніби в тих своїх розвідників у Генштабі ЗСУ нема. Що ж, можливо, коли-небудь у підручниках історії напишуть, що Тарас Чорновіл відвернув Третю світову…

Чи «батькозапроданець»?

Посмертне «Герой України» мало що прояснить в особистості В’ячеслава Чорновола – наскільки яскравій, настільки й суперечливій. Діапазон суджень про одного з лідерів НРУ настільки широкий, що сягає від «він подарував Україні незалежність» до «де Чорновіл – там скандал».

З одного боку, «він мріяв про створення союзу правих сил і про те, щоб не було розколу Народного Руху», – каже нинішній керівник НРУ Борис Тарасюк. З іншого, чимало учасників тих подій саме В. Чорновола вважають першопричиною розколу НРУ при спробі трансформувати цю громадську організацію в партію «під себе». Назагал, коли людина гине, на її адресу уникають критичних висловлювань – «про померлих або добре, або нічого». Але це ажніяк не стосується політиків. Інколи один невеличкий епізод може стати вельми промовистим (щодо оточення В. Чорновола)…

На початку 1990-х на одній із прес-конференцій кореспондентом «НГ» було поставлено два запитання тодішньому Генпрокурору Шишкіну: «Чи збирається українська влада якось реагувати на брутально-образливу лайку російської преси на адресу Президента України Л. Кравчука?» і «Чи буде порушено питання щодо видачі Російською Федерацією Україні організатора вбивства Степана Бандери генерала на пенсії Судоплатова?»

«Це тільки «Народна газета» може ставити такі запитання», – стиха, але голосом, повним зневаги й насмішки мовив позаду мене рухівський активіст. (Довідка: з 1990 року центральним друкованим органом НРУ була “Народна газета”, з 1994 року – газета “Рада”, з 1995 – часопис “Час-Time”). …Мотиви, з яких більшість рухівців не пристала на пропозицію Кравчука взяти участь у творенні Української держави, посівши певні посади у владі, були різні. Хтось не бажав слугувати «національним фасадом» владі, де заправляла колишня компартійна номенклатура, хтось просто побоявся, а хтось вирішив, що бути в опозиції простіше.

Та, хоч би як там було, а то були дні, коли частина суспільства вчилася бути громадянами і, незалежно від компартійного минулого Кравчука, ставала на його бік – не як особи, а як репрезентанта України – в складних стосунках із Кремлем. Для інших президент залишався передусім «комунякою», якого слід було «ковбасити» завжди і всюди – з позиції «класової боротьби». З позиції люмпена і з домінуючою ідеєю боротьби проти «старшини».

Не дивно, що Тарас Чорновіл не любить націоналістів. Бо націоналістом ніколи не був його батько, за що неодноразово критикувався правими. В’ячеслав Максимович був радше соціал-, аніж націонал-демократом. А ідеї «загальної демократії» для нього були ближчими за ідею побудови національної держави. Тому не таким уже й гротеском звучать слова Чорновала-сина: «Януковича я не зраджу…Його програмні принципи багато в чому продовжують ідеї мого батька…»

Справді, його батько вперше озвучив катастрофічну для України ідею федералізму і зорганізував Галицьку Асамблею – депутатське зібрання західноукраїнських областей, яке, однак, не лише засвідчило антикомуністичний потенціал України, але й стало першим прикладом протиставлення однієї частини країни Україні в цілому. Головував на Асамблеї, ясна річ, В’ячеслав Максимович.

В 1990-ті «НГ» критикувала В. Чорновола за його запопадливість перед одеським мером Едуардом Гурвіцем щодо святкування 200 років «заснування» Одеси (хоча з історії добре відомо, що до Єкатєріни тут «заправляв» Вітовт, відомо і про Хаджибей, і про Коцюбіїв). На карикатуру в «НГ» В. Чорновіл образився, до речі, називаючи в приватних розмовах «Народну газету» «надто націоналістичною»… Ми теж образилися з відвертого лакейства провідника рухівців перед партійним спонсором Гурвіцем. До того ж ми ніколи не вважали, що «не прогинатися» в гуманітарній війні з фальсифікаторами і крадіями нашої історії є «занадто націоналістичним».

…Між іншим, той рухівський активіст (із прізвищем, дуже схожим на прізвище свого покійного лідера), що сичав тоді у мене за спиною, нині сидить у ВР від НРУ, яка на чолі з ображеним (що про нього «забули») Б. Тарасюком подрейфувала до бютівців. До тих самих «патріотів», які, в очікуванні на президентські вибори і ласку Путіна для своєї лідерки, сьогодні всіляко уникають чіткої позиції з низки принципових національних питань.

Цікаво, що Чорновіл-син ось уже чотири роки люто поборює Ющенка, тавруючи його як «учня Кучми». З іншого боку, у фільмі телешоу «Великі Українці» про покійного лідера НРУ, на думку публіциста Сергія Руденка геть забули згадати про «загравання з Кучмою В’ячеслава Чорновола, що робить стрічку далеко не повною».

Відтак я не став би так категорично казати про «батькозапроданця», як Тараса незрідка називають на Галичині. Просто з його батька дехто поспішно заходився ліпити такого собі українського «Леніна», щоб стригти з цього політичні дивіденди. Насамперед ті, кому дісталася в спадок абревіатура «НРУ».

Насправді ж Тарас багато в чому схожий на свого батька – насамперед власним «Я» і амбіціями.

Нехай для когось це прозвучить святотатством, але будьмо відвертими – не просто спрогнозувати, де був би і що робив би сьогодні В’ячеслав Максимович, коли б залишився живим. Надто, якщо подивитися, де нині Лавринович (близький в минулому до В. Чорновола), Сергій Головатий, син Тарас… Не виключено, що в компанії з Тимошенко. Можливо, викривав би «провокації» Ющенка проти ЧФ у Севастополі.

Тож і справді, не треба ліпити ідолів – ані з Бандери, ані з Чорновола-батька.

І пішов «солдат» на війну. Особисту.

«Ющенко в найбрутальніший спосіб вкрав у Януковича перемогу на президентських виборах»… І це каже довірена особа кандидата, команда якого задіяла все можливе й неможливе для фальсифікації другого туру виборів включно з використанням «підпільного» сервера.

«Яєчна справа» назавжди залишиться еталоном неперевершеної брехні новонаверненого «регіонала». І він ще неодноразово вигадуватиме і різноманітні «тверді предмети», і нібито «телемонтаж» «5 каналу», з якого ці «предмети» повирізали, в намаганні змити з себе тавро брехуна. Але ж знімав не лише «5 канал», і летіло таки яйце. Натомість Тарас зробив усе можливе, аби представити своїх земляків-галичан в очах Сходу України жорстокими зарізяками, що ледь не вбили бідного Віктора Федоровича…

Тотальне неприйняття всього, що пов’язано з ненависним йому Ющенком (попри те, що Майдан є самодостатньою цінністю для співгромадян Т. Чорновола і досвідом для нації в цілому), призводить до смішного. У своїй дріб’язковій мстивості в ефірі Радіо «Свобода» невдаха-керівник штабу Януковича, запінившись, доводить: «Ви можете порахувати метри і кількість людей, які там стояли. Там було лише 25 тисяч чоловік».

Ніби спеціально для Т. Чорновола вже за кілька місяців 330 світових телеканалів покажуть сюжети про виступ на Майдані Пола Маккартні, даючи цифру в 350 тисяч. І додадуть: якби не жахлива злива, Майдан і прилеглі ділянки вмістили б понад півмільйона слухачів.

Але історія стосунків Т. Чорновола і В. Ющенка почалася раніше… З інтерв’ю українофобному сайту «Єдиное Отечество» (Тарас має в активі і таке): «В 1999-ом Ющенко смертельно боялся любых выходов в большую политику. Я помню, мой отец его агитировал в начале 1999-го, буквально за месяц-два до своей гибели, чтобы тот пошел на президентские выборы. Но Ющенко наотрез отказался: он просто тупо боялся. Тогда отец, когда вышел от него, сказал вот эту фразу: «ни рыба, ни мясо»… Его давно толкали на президентскую кампанию – тот же Пензенник, мой отец и многие другие. Но он просто побоялся».

Дивно, але водночас і в тому ж інтерв’ю Тарас визнає: «все понимали, что в 1999-м выдвинуть Ющенко будет весьма проблематично… по крайней мере, тогда никто не рассчитывал на его победу». То на що ж розраховували «толкатєлі»? – Підлатати іменем «перспективного» політика рейтинг власної організації. «Перспективний» не погодився і, як на мене, мав цілковиту рацію. Його й пізніше, в 2004-му, підштовхували виступити опонентом наступника Кучми Януковича задовго до оголошення президентської кампанії – і надто рано підставитися під вогонь контрольованого Медведчуком арсеналу ЗМІ, а отже просто «спалити» себе. Таку пораду могли давати або безграмотні політтехнологи, або нетерплячі «революціонери», або провокатори.

Відомо, що в 2001-му, під час акції «Україна без Кучми» Ющенко поставив свій підпис під «листом трьох» (президент, спікер, прем’єр), у якому учасників акції названо «фашистами». За що отримав публічного листа з осудом від А. Матвієнка, Т. Стецьківа та інших. Щоправда, І. Плющ зауважив, що це слово вписав пізніше в заяву керівник президентської адміністрації Литвин, який наразі мовчить…

З «фашизмом» тут, ясна річ, перебір, але… ніби за іронією долі цікаво таки простежити політичну мімікрію й мутацію декого з тодішніх «полум’яних» (зокрема Корчинського, Чорновола-молодшого, Луценка…)

«Мухи» і «фізрозчин»

Посаду Чорновола чи Герман у ПР, як відомо, називають англійським словом «фронтмен» (той, хто з добре підвішеним язиком озвучує партійні ідеї і творить партійний імідж), або простіше – «говорящіє голови».

«Головою, що говорить» неможливо стати – нею треба народитися і володіти природними здібностями трибуна, невпинного балакуна і демагога в одній особі. Посада вимагає швидкості розуму і язика, володіння стандартними прийомами ведення дискусії, зокрема й такими некоректними як ухиляння від відповіді на незручне запитання чи підміна однієї теми іншою. До особистих якостей Чорновола-молодшого також можна додати дратівливість, зарядженість на негатив і критиканство як спосіб існування, позаяк саме в цьому напрямку працює його система мислення та обробки інформації. І, звичайно ж, самолюбування, паталогічна потреба бути на видноті і на «вершині» історичних подій.

Одне слово, «голова, що говорить» – це як «голова професора Доуеля»: відріж її та постав на фізрозчин – а вона все одно базікатиме. «Говорунячі голови» – потворна прикмета нашого часу і «розвиненої демократії». В кулуарах ВР і на телеканалах ці «голови» піаряться, а ми, журналісти, їх обслуговуємо. І злітаємося як ті мухи на фізрозчин – послухати, що скажуть «доуелі»… Вони – як ті упирі, що харчуються нашою кров’ю. А «кров» – це наша реакція на них, готовність дивитися й слухати їхні нескінченні вистави, що кочують із каналу на канал. Приберіть цю увагу – і вони здуються неначе проколота кулька Вінні Пуха.

Сумно, але професія журналістів часто-густо нагадує професію повій. Бо, замість підійти десь у кулуарах до того ж Тараса і відверто сказати йому – «Який же ти ганд…н!» (Леся Ставицька, Українська мова без табу, НАНУ, 2008, стор. 139), ми заглядаємо «фронтменам» в рота і вмикаємо диктофони в гонитві за «жиром» і «сенсацією». «Сенсацією», якої часто нема.

«Етіх днєй нє смолкнєт слава…»

Т. Чорновіл невпинно стверджував, що Донецьк – не Азія і не Росія (ніби ми в цьому сумнівалися), а В. Янукович – лідер, здатний об’єднати націю. Ми поважаємо Донецьк і донеччан, вболіваємо за «Шахтар», але… Любити людей – не означає любити радянську брехню, вмонтовану в їхній розум і душі. Що зробив особисто Тарас, син видатного «антисовєтчика» В’ячеслава Чорновола для десовєтизації Донецького краю силами Партії регіонів, де він стільки років розкошував під № 4 і № 3 ? Може, сприяв українським школам чи дитсадкам? Чи зупиняв антиконституційні антиукраїнські постанови облрад східних областей? Та ні. Це робив через суди його особистий ворог – Президент.

«Лучше всего я чувствовал себя в «регионах» в 2005-м году. Шикарно просто!.. Вспоминаю, как мы дискутировали, как все вместе принимали решения. В итоге, после провала 2004-го, совершили такой рывок на выборах 2006-го! Неплохо, значит, работали…» (з інтерв’ю Т. Чорновола «Обозревателю»)

Справді, «шикарно»… Згодом зірвали планові навчання Сі-Бріз у Криму, об’єднавшись із біснуватою Вітренко з метою «пресечь военную интервенцию на территорию Украины» (Кушнарьов), розпочали мовний «парад суверенітетів» у намаганні зробити російську державною в регіонах в обхід Конституції. Соратник Чорновола Кушнарьов у тандемі з гуру «регіоналів» Затуліним активно розкручував тему «федералізму» з погрозами, що Україна «может расколоться на два государства».

А від Тараса ми в цей час чули мантри: «Янукович – загальнонаціональний лідер, а Партія регіонів працює для всієї держави…» В 2005-му він боронить «хазяїна», переконуючи, що ніяких грошей з бюджету на особняк Януковича не виділялося: «Це абсолютна брехня… все законно». Але в 2007-му трапилося навіть жахливіше. Згідно з розслідуванням «Оглядача», державну резиденцію «Міжгір’я» (де жили Хрущов і Щербицький) Янукович просто «приватизував» власним рішенням прем’єра перед достроковими виборами 2007 року. Відтак держава втратила 73 одиниці нерухомого майна і 138 га ціною щонайменше 200 млн. доларів. Все це тепер записано на фірму «Медінвесттрейд», працівники якої – клерки центрального офісу “Партії регіонів” в кінотеатрі «Зоряному».

Від «борця за справедливість» Тараса Чорновола ми чомусь не чули адекватної реакції на крадіжки його однопартійцем Табачником із Львівського музею історичних документів, які згодом роздаровував од власного імені кумир Тараса Янукович. Це Борис Колєсніков, ображений за виключення з партії Богатирьової, зауважив, що виключати треба було не її, а Табачника – «дешевого клоуна и музейного вора». «Казнокрад… Что он вообще делать умеет, кроме как книжки и картины из, и так небогатых, украинских музеев тырить?» Все це, за логікою, мав би сказати наш «принциповий» Тарас, як і те, що його однопартієць Д. Табачник із зарплатою лише держслужбовця володіє маєтком у Конча-Заспі з найдорожчою в Україні землею, де на ділянці в гектар біля самісінького Дніпра розташувалися парк і три будинки під охороною – Табачника, його брата і батька. Але такі «дрібниці» Т. Чорновола не цікавлять… Адже до ПР він ішов провадити власну війну.

«Прозріння»

“У нас політика достатньо цинічна, я цього не вмію робити», – стверджує цнотливий Тарас. Та невже?!. Був час, коли він за дорученням партії обслуговував ідею коаліції ПР з НУ, і йому, напевно, приємно було б позбутися в такий спосіб тавра «перекидька», замінивши його на звання політичного «першопрохідця»…

Був час, коли їм із Герман було доручено щосили публічно «мочити» Президента, а в цей час верхівка ПР (Колєсніков, Богатирьова) навпаки шукала порозуміння з Секретаріатом… Він малював себе значущою фігурою в ПР, але лідери розглядали його здебільшого як пропагандиста, де «голова-говорун» має виконувати найбруднішу «словесну» роботу. Напередодні перших дострокових виборів Тарас просто біситься, що однопартійці не пристають на його пропозицію розпочати імпічмент Президента. Але «український Берлусконі» Ахметов, якого так вихваляв Чорновіл, не захотів конфліктувати з Ющенком і дати гроші на акції протесту.

І, нарешті, останні події, на які в Тараса було стільки сподівань! – Коаліція ПР і БЮТ. Терпляче чекав… «Могу вас заверить: вероятность такой коалиции очень велика. Но сейчас мы не ведем переговоры, потому что БЮТу надо дать возможность официально выйти из прежней коалиции», – казав Тарас.

Але Секретаріат нейтралізував можливий союз ПР-БЮТ через групу Фірташа-Бойка в ПР – і це сказило Чорновола. Адже за планом ПР-БЮТ Януковича вже готували на президентство (з дещо «урізаними» повноваженнями), Тимошенко залишали прем’єрство, ішли на участь ПР в уряді та – головна мрія Чорновола! – «устранение известного деструктивного фактора», тобто Президента. «Была бы стабильная власть», – сумно позіхає Тарас… Це правда, принаймні ніхто б не пропонував суспільству «дратівливі» для Чорновола теми.

Але не так сталося як гадалося – і тепер Тарас залишає ПР, яка, за його словами, «по суті, лягла під президентські структури… Я хочу вийти з партії і не займатися брудними інтрижками, в які загралися в Партії регіонів».

«Інтрижки»… Наш «принциповий» нікуди не виходив і сприймав гуманітарну політику українофоба Табачника, наступ на державну мову, зорганізований «регіоналами», внесення ними до проекту Конституції російської як другої державної і паплюження його колегами Визвольного руху. Все це його влаштовувало. А тут «душа» не витримала! Це ж треба, стільки боротися проти НУ і поливати брудом Президента, а ПР відмовляється від такого спокусливого союзу з БЮТ, аби «замочити» Ющенка на віки вічні! Відтак, залишаючи «регіоналів», Тарас Чорновіл визнав, що йшов до ПР провадити особисту війну проти Ющенка. Україна, справедливість, демократія та інші високі слова тут ні до чого.

За іронією долі, в 2004-му він казав, що «з людьми з «Нашої України» йому не по дорозі», що синьо-білі «відповідають його баченню, якими повинні бути політики, вони кваліфіковані та не зраджують своїм принципам». А виходить, що «зраджують», виходить, що не «кваліфіковані»… Ніби раніше він нічого не знав про Партію регіонів, зокрема про вплив на партійну політику олігархів. Ось і прийшло глибоке розчарування й образа за те, що тебе використовували як гумовий засіб № 1 та ще й супроти всіх правил – багаторазово! А на «світлу» мрію твою начхали!

«Фініта лі» комедії?

Що турбує Чорновола-сина сьогодні? – «Перехоплення Президентом ініціативи у міжнародній політиці і в політиці енергоносіїв». «Я так думаю, що він хоче взяти всі повноваження на себе. І мені здається, що Кучма просто відпочиває на тлі Ющенка», – обурюється Тарас (а казали «ні риба – ні м’ясо »).

Він наголошує, що Янукович не дозволив би собі того, «що витворяє Ющенко». Але у нас пам’ять не така коротка і ми пам’ятаємо як пер подібно танку Янукович у 2006-му, розтоптавши власний підпис під Універсалом національної єдності, підгрібаючи під себе все, що тільки можна, розставляючи своїх людей у намаганні встановити повний контроль у країні. Тоді «великий демократ» Чорновіл мовчав, обслуговуючи цей процес, а очі його блищали від захвату та захоплення!

…На жаль, потреба в професійних говорунах не щезає і, мабуть, не щезне. «У меня сейчас электронка трещит от всяких предложений», – хизується Т. Чорновіл для Радіо «Свобода». Психологічний підтекст цієї похвальби зрозуміти нескладно: коли ти усвідомлюєш, що таки був «шісткою» – нехай тебе і запрошували в одній компанії з Ахметовим і Богатирьовою на обід з американськими парламентарями – хочеться подолати внутрішній дискомфорт, уражену амбітність і комплекс неповноцінності людини, яка так і не спромоглася стати в один ряд із тими, хто ухвалює рішення – ні в НУ, ні в ПР.

Він взагалі такий «бідний»… Його всі ображають і просто змушують робити капості. «Лично меня в 2004-м в штаб к Януковичу … «помаранчевые» загнали», – пояснює свій тодішній крок Тарас. Так уже й загнали… Ніхто не заганяв, просто сам схотів бути на видноті за будь-яку ціну й помститися . А вибір був – піти з політики вже тоді, в 2004-му.

Тепер він збирається стати політологом-міжнародником, захистити в цій науковій галузі дисертацію і “нарешті вивчити англійську мову”. «Я непоганий аналітик, з мене вийде далеко не найгірший політолог в Україні, хоча мене більше цікавить міжнародна сфера й експертні функції в ній». Втім, з прогнозами майбутнього «експерта» і «політолога» я був би вкрай обережним. Надто беручи до уваги деякі з його недавніх «передбачень» саме в міжнародній сфері, приміром, таке: «Вже видно, що нас не пустять в СОТ раніше Росії або пустять так, що зовсім «в прітірочку»…

Що ж до англійської, то, можливо, варто розпочати з таких висловів:
It’s not my scene – Щось мені тут не до вподоби.
I’m tired of that schmooze – Я втомився від пустопорожньої балаканини.
It’s over and done with! – З цим покінчено!
Time to rat out! – Час валити звідси!
Do you understand me? – Ви розумієте мене?..
Так, Тарасе, розуміємо.

Народна газета, №42 (840), 13.11 – 19.11 2008 р.

This entry was posted in ВИБРАНЕ, СТАТТІ and tagged , , , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>