«ХРЕСТОВИЙ ПОХІД» САРАНИ

«Іван да Мар’я» на службі «православ’я»…
Фото Володимира БІЛКЕЯ

Чи думали колись правителі Київської держави, поширюючи християнство на схід і північ од Києва, що через десять століть нащадки новообернених, пройнявшись раптом «благочестям» і «болем» за віру, «поженуть хвилю» в зворотному напрямку?
Це не жарт. У Москві оголошено про «хрестовий похід». Точніше сказать (мовою її офіційних трубадурів), «Російська православна церква оголосила про «другу християнізацію Росії»… І не тільки Росії, позаяк в означення останньої зазвичай чого тільки не потрапляє завдяки буйній фантазії наших «братів по розуму»… Нині хіба що червоні пустелі Марсу, метанові моря Юпітеру та сріблясті кільця Сатурну можуть спочивати спокійно – наразі там не прижилися легендарні берізки…  

Отже, Священний Синод ухвалив «концепцію місіонерського контрнаступу Російської Православної Церкви». Не більше й не менше.
Натхненний підписанням 17 травня Акту про канонічну єдність Патріаршої й Закордонної частин Російської Церкви (тобто, возз’єдналися та частина РПЦ, що від «Великого Жовтня» була одержавлено-кегебістською й такою залишається дотепер – навіть не Церква в класичному розумінні, а політична організація під релігійною личиною – і ті, хто від ЧК тікав свого часу за кордон), Священний Синод РПЦ  на радощах відкрив приходи в Норвегії та Індії (як кажуть у білокам’яній – «от Москви до самих до окраін, с южних гор до сєвєрних морєй»), а також ухвалив кілька «доленосних  рішень», серед яких одне – «воістину історичне». Рішенням Синоду прийнято Концепцію місіонерської діяльності РПЦ, в якій сказано:
«За останні 800 років Російська Православна Церква ніколи ще не опинялася перед необхідністю здійснення апостольської проповіді в таких масштабах, коли місіонерське поле увібрало в себе мільйони людей, що звільнилися з під ярма безбожної ідеології, які проживають на величезних територіях… Виникла парадоксальна ситуація необхідності «другої християнізації» народів, що живуть на території пастирської відповідальності Російської Православної Церкви, і масштаби цієї «другої християнізації» безпрецедентні. З усвідомлення цього випливає чимало особливостей і завдань здійснення місіонерської діяльності».
Що ж це за «особливості»?

Лобом об Хрещатик…
Фото Володимира БІЛКЕЯ

На патетично-зворушливе «Отже, ідіть, навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Батька й Сина й Святого Духа, навчаючи їх дотримуватись усього, що Я повелів Вам» (Мф. 28, 19-20), на язик проситься тільки одне – хто б це «навчав»… І аби не занурюватися в царину складних біблійних матерій із остраху збогохульничати, міркуючи про ті «звитяги» в ім’я «віри», що їх колись здійснила, а нині готується повторити РПЦ, погляньмо на речі, які власне до віри не мають жодного стосунку – хіба що до плану дій вербувально-пропагандистської організації, зле замаскованої під церкву…
Синодом одверто визнано, що «місія необхідна у всіх сферах життя, в тому числі політичній, економічній, культурній»… Вельми красномовно… До речі, не новина, що в поняття «православ’я» Москва вкладає зміст, часто-густо далекий од релігії як такої. «Православ’я» по-московськи доволі критично оцінювали свого часу церковні ієрархи Козацької України, а закордонні мандрівники-християни дивувалися здатності «віруючих»-московитів одправляти релігійні культи, тримаючи в руках молитовники і не будучи в змозі щось прочитати в них… Історія повторюється. І, гадається, не лише в Росії. Нині і в нас існує чимало нібито «повернених» у лоно церкви мирян, для яких віра зводиться до зовнішньої обрядовості. В Росії ж це доповнюється традиційною агресивністю в ім’я месіанської ідеї «святої Русі». Принаймні, українські ієрархи ніколи не закликали «наставляти на путь істинний» увесь світ, що з легкістю подибуємо в московських мареннях… Лише уявіть: «православна місія визнана глобальним завданням», оскільки, на думку Синоду РПЦ, «православну місію потребує і Росія, і весь світ»…
І не думайте, що світ зможе тепер відкараскатися від «істинного» православ’я. Адже Синод «визнав за необхідне рішуче модернізувати методи місіонерської діяльності», оскільки  «використання літератури, освітніх програм  і більшості інших матеріалів, створених у дореволюційну епоху», визнано «малоефективним». Натомість концепція Синоду закликає «активно освоювати інформаційний простір, використовуючи розмаїття новітніх інформаційних технологій (радіомовлення, телебачення, Інтернет і друковані ЗМІ». По суті, це лише постскриптум, бо реально РПЦ вже розпочала вторгнення і в Інтернет і в телепростір інших країн.
Промовистими є наміри «надати місії в інформаційному просторі випереджальний характер, що передбачає швидке реагування на події, які відбуваються в суспільстві, а також їхню своєчасну християнську оцінку для формування суспільної думки». Тож можна не сумніватися, що кількість втручань РПЦ у внутрішні справи новопосталих незалежних держав (передусім у царині їхньої гуманітарної політики) значно побільшає – з метою «формування суспільної думки».
Зрозуміло, що «Російська Церква є істинна, вселенська, наступаюча»! А коли так, то «помімо само собой разумєющєгося воцєрковлєнія русского народа, украінцєв і білорусов (уловлюєте різницю? – останні два московською церквою за народи не визнаються – О. Р.) «визнана необхідність місії і серед діаспор»…

Церковні дзвони заступили мегафони…
або
Прогресивні соціалісти – церкви «реформісти»…
Фото Володимира БІЛКЕЯ

Оперуючи військовою термінологією, Синод закликає до «мобілізації» мирян на справу «Другої християнізації Росії» – участь у церковних конференціях, диспутах, інтернет-форумах, теле- і радіопередачах…
Особливо важливою визнано місію на транспорті. Тож чекайте на «безкоштовну роздачу місіонерської літератури на авто-, авіа-, водному й залізничному транспорті, будівництво каплиць і храмів на вокзалах, в аеропортах, у морських і річкових портах, а також здійснення місіонерської діяльності серед обслуговуючого персоналу на транспорті». Грандіозна програма!
І якщо хтось думає, що «хрестовий похід» по-московському обмежиться великими містами, то помиляється: у Синода довгі руки – «місія Церкви повинна відбуватися не тільки в мегаполісах, а й у важкодоступних районах. Слід задіяти всі сучасні види транспорту, що особливо важливо для віддалених регіонів (храми-автомобілі, храми-кораблі, храми-вагони, наметові храми тощо)».
А наприкінці сховано те, що насправді і є основною метою цієї грандіозної місіонерської програми. Резолюція «Про єдність Церкви» закликає до «збереження духовної єдності народів, об’єднаних приналежністю до Російської Православної Церкви – поверх державних кордонів, національних та інших відмінностей».
Тему автокефалії Української Православної Церкви Синод РПЦ відкидає і по суті закриває. Натомість оголошується, що «нині РПЦ є духовним скріпленням низки православних народів, об’єднаних загальною долею, основою цивілізаційної ідентичності східнослов’янського світу. Зберегти її єдність поверх державних кордонів, мовних, національних та інших відмінностей наш християнський обов’язок», – виголошують політтехнологи в рясах одвічне прагнення Кремля. То до чого тут «християнство», коли завдання цілком політичне?
…Чимало лиха було скоєно в світі іменем Христа і з хрестом у руці протягом нової доби. Римській церкві таки довелося вибачатися за інквізицію. Від Московської, що пихато іменує себе «істино православною», ми досі не почули ні жодних вибачень за питомий «внесок» у культурологічний розбій на території України, ні про готовність звільнити  історичні церковні споруди, збудовані коштом українських князів і гетьманів. Крадіями були – крадіями лишаються… З тією різницею, що відтепер крадії вирушають у всесвітній «хрестовий похід». Схоже, на світ чекає грандіозна вистава-комедія, де буде вдосталь місця – і для глядачів, і для сміху.
Взагалі ж, на думку Синоду РПЦ, «Москва, Київ, Кишинів і Мінськ повинні (саме так, у наказовій формі – О. Р.) усвідомити себе як унікальні й неповторні центри єдиної Церкви і єдиної потужної цивілізації, від імені якої вони здатні на рівних говорити з будь-якими міжнародними полюсами влади (не второпаю – це лексикон Путіна чи «святих отців»? – О. Р.)».
«Нам нужна єдіная Церковь, хранящая в мірє Отєчєство зємноє і вєдущая православний народ к Отєчєству Нєбєсному», – проголошує Синод.
Що ж, на «небі» вони  своє «єдіноє отєчєство» вже збудували – залишається «продублювати» його на землі… І тут московським церковникам є на кого покластися у непростій і клопітній справі, що потребує чималеньких коштів. Присутність Путіна на врочистому підписанні Акту про канонічну єдність РПЦ МП і РПЦ Закордонної більш аніж промовиста. Як і те, що саме він був «гарантом» переговорів з їхнього об’єднання, що почалися три роки тому.
А головне – закордонні архієреї, «побачивши на власні очі главу російської держави, переконалися в тім, що світська влада більше не є гонителем Церкви», розчулено схлипують од почуттів у Синоді. Ще б пак! Адже ця «церква» є суттєвим компонентом путінської владної машини. І не «православ’я», а заїжджену ідею російського «первородства» збираються утверджувати новітні путінські «хрестоносці» за російський державний кошт, за кошт платників податків. Втім, останні, здається, не заперечують. Так уже історично склалося…

 

Народна газета, №22 (772). 14.06 – 20.06  2007 р.

This entry was posted in СТАТТІ and tagged , , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>