БУЛЬТЕР’ЄРИ В «ШОКОЛАДІ»

Відтоді як різношерстні наперсточники, шахраї та бандити пішли в крупний бізнес і, «зробивши» перші мільйони, явили суспільству свої хамські манери та вузькі лоби, в Дніпрі збігло чимало води. Але на спогад від тих часів залишилася чудова пісня гурту «Скрябін», чотириногий герой якої «виголошує» кредо свого існування: «Я маю власний погляд/ на речі./ Кусаю всіх за ноги, гризу/ за плечі./ Бо я не доганяю/ дурну манеру/ показувати пальцем/ на бультер’єра/…»
Згодом «бультер’єри» пішли в політику, тож ми побачили цих потвор і у Верховній Раді. Коли ж їх там значно побільшало за рахунок викидайл-охоронців при тілах своїх хазяїв останнього призову, пісня «Скрябіна» отримала шанс на справжній ренесанс…

У новітній історії українців «бультер’єри» сфальшували вже двоє виборів поспіль: останні президентські – на виборчих дільницях, останні парламентські – в депутатському залі.
Що колишні донецькі хулігани примудрилися скласти гармонійне ціле з таращанськими та іншими комуністами – так це у повній відповідності ленінській тезі про кримінальний елемент як «соціально близькій» до «трудящих мас»…
Упродовж кількох місяців януковичі «перли» собі як отой танк – брутально, нахабно, не надто переймаючись вибором дороги, «зрізуючи» кути й трощачи все на власному шляху.
«…я вибиваю двері
одним ударом,
я хочу мати всьо,
і всьо на шару…»
«Дорожню карту» коаліційного тріо вичерпно сформулював політолог Вадим Карасьов, наголошуючи, що Законом про Кабмін вони не обмежаться. За першим залпом планувався масштабніший наступ на всіх ділянках фронту за повноваження і за повну – як реальну, так і формальну – владу в країні, з  наступом на повноваження Ющенка – через Закони про Президента, РНБО, Про внутрішню і зовнішню політику.
Працюючи в режимі повзучого конституційного заколоту та узурпації влади, відхиляючи списком без обговорення майже всі законопроекти (гуманітарні, соціальні та економічні) «Нашої України» та БЮТу, Рада, за висловом опозиції, перетворилася на звичайних «кнопкодавів» прем’єра і «станком зі штампування рішень, що народжуються в клані Януковича».
Зрозуміло, що реакція «бультер’єрів» на перші акції «Народної самооборони» Юрія Луценка, який не церемониться з характеристиками «чотирилапих» політичних типажів, була вкрай агресивною, бо добре відомо, що ті не звикли витрачати час на зайві «дискусії»:
«…мене нервує
дурна манера
показувати пальцем
на бультер’єра…»
Запустивши машину голосування у ВР, «синьо-червоні» почали концентрувати повноваження та ресурси країни виключно на виконавчій владі й здійснювати власну політику, взагалі не зважаючи на інші владні інститути. В якості пропагандистської підтримки вони запустили машину юридичної казуїстики (лавриновичі), аби тлумачити й перетлумачувати все що завгодно у власних цілях та інтересах. Конституційний Суд на той час уже давно набрав у рота води, тож ручний Мін’юст успішно перебрав на себе його функції. А щоб Ющенко не міг замінити когось із суддів президентської квоти (половина з яких йому дісталася в спадок од Кучми), вони підрихтували закон таким чином, що внесення нових кандидатур од Президента вимагає скріплення цього указу Януковичем і Лавриновичем і згоду Верховної Ради, обнісши, таким чином, Ющенка як отого вовка прапорцями. Тепер кожен «бультер’єр» міг з радістю і гордістю прогавкати:
«Моя дорога всюди
є широка.
Пасе за кожним рухом
моє око…»
Все це прикривалося «демократичними» теревенями «чотирилапих» про поділ влади, про те, що «в Президента є повноваження», що «ми працюємо з Президентом», а насправді, за спостереженнями політологів, Партія регіонів невпинно цементувала власне домінуюче становище у владній системі України.
Залишалося «оформити» 300 голосів аби долати вето Президента, яке виявилося доволі ефективним інструментом. Ющенко навіть змусив азарових – нехай й крізь зуби – погодитися на підвищення соціальних виплат, нагадавши «регіоналам» про бадьорі рапорти їхнього уряду щодо «рекордного зростання промислового виробництва» та обіцянку людям «покращити життя вже сьогодні». Необхідність захищатися від опозиції ще й на «соціальному фронті», який здатний додати політикам чимало голосів виборців, «реформістам» синього кольору прийшлася явно не до смаку…
Це тепер прем’єр, роблячи маневри-вихиляси, видає себе за «демократа». А яким тоном він розмовляв три тижні тому до Указу Ющенка? – «У випадку, якщо Президент перешкоджатиме реформам, необхідно буде знайти механізм, який зробив би це неможливим», – запросто погрожував Янукович. Ще б пак! –
«Бо я не доганяю
дурну манеру
показувати пальцем
на бультер’єра…»
Прем’єра вже навчили зачитувати теплим «отєчєскім» голосом промови та «звернення до народу». Та, коли його трохи «попускає» (як у випадку з Луценком), враз проступає справжнє нутро, яке й генерує всі ті не лише антиконституційні, а відверто хамуваті висловлювання  на адресу президентської гілки влади. Власне, цим, ледь замаскованим, політичним хамством Віктор Янукович час од часу нагадує нам, чому більшість України проголосувала проти нього два роки тому…
А що ж Конституційний суд?
Справа навіть не в тім, що нині це – строкате зібрання, де можна подибати й земляка Януковича, що раніше спеціалізувався на вивченні не засад конституційного трава, а поведінки злочинців у тюрмі, і колишнього Генпрокурора та учасника акції «Україна без Кучми», і спадок самого Леоніда Кучми в президентській квоті… людей, близьких до Мороза або рекомендованих Соцпартією… тих, хто тяжіє до Ющенка або був депутатом від КПУ в минулому скликанні ВР. Когось «продавила» до КС Партія регіонів, комусь «подарували» нерухомість, а хтось є просто персональним протеже прем’єра.
Головне в тім, що цей орган упродовж місяців тримав лінію політичних «бультер’єрів», не працюючи й не виконуючи своїх прямих обов’язків із розгляду найважливіших для країни питань щодо її конституційного устрою, в той час як ті «ковбасили» цей устрій під власні «бультер’єрські» потреби.
27 березня на зустрічі з суддями КС Віктор Ющенко закликав їх тримати політичний процес у правовому полі. Оцінивши політичну ситуацію в країні як кризову, він сказав: «Її розв’язання значною мірою буде пов’язане з роботою КС. Іде явна тенденція узурпації влади, порушення того конституційного правового поля, яке зафіксоване в чинній Конституції…, порушення прав громадян України, виборців. По суті, проводиться ревізія політичних результатів виборів… У Конституційного Суду є безальтернативна місія: тримати весь політичний процес у конституційному правовому полі» – наголосив тоді Ющенко. Але надаремно. Бо на замовлення «бультер’єрів» КС не збирався нічого розглядати в принципі (знадобився Указ Президента про розпуск парламенту, щоби судді заметушились за командою «чотирилапих»).
Того ж  27 березня Ющенко просить КС невідкладно розібратися із Законом про Кабмін. Але 28 березня після рейтингового голосування КС повідомляє, що не розглядатиме питання законності політичної реформи взагалі.
29 березня Президент закликає Конституційний суд невідкладно оприлюднити підсумки щодо найбільш принципових законотворчих питань. Але того ж дня Колегія КС відмовляє Ющенкові навіть у розгляді його подання про визнання неконституційним закону «Про Кабінет Міністрів»…
Отже, сьогодні наш Конституційний суд – ніякий не арбітр, а звичайний інструмент – наступу або стримування. Таким його зробили «синьо-червоні». І для Ющенка наразі стоїть питання не так ухвалення позитивного для себе рішення, як бодай нейтралізації тиску на КС «чотирилапих». Щойно «бультер’єри» побачили збої в роботі цього «інструменту», враз заговорили про його можливий «розпуск»…
Назагал, ставки тут значно вищі, ніж просто оцінка президентського Указу про достроковий розпуск парламенту. З боку Ющенка – це боротьба за відновлення балансу гілок влади й повернення собі частини узурпованих урядом повноважень. Подання 102 депутатів фракції БЮТ до КС про скасування політреформи надійшло того ж дня, коли він підписав Указ про розпуск ВР.
Екс-спікер Володимир Литвин у жовтні минулого року погодився, що КС таки має підстави скасувати морозівсько-медведчуківську конституційну реформу, оскільки її було прийнято з порушеннями Конституції, зокрема вимог розділу 13 Конституції «Про порядок внесення змін до Конституції». Річ у тім, що після попереднього схвалення з боку ВР документ спрямовується до КС, і якщо той виносить позитивний вердикт, Рада має ухвалити його остаточно, не вносячи вже жодних змін. «Ми же вносили зміни в основне тіло Конституції і особливо в перехідні положення», – уточнює екс-спікер. Тож не дивно, що боротьба за вплив на Суд розгорнулася вже тоді.
Між іншим, в останні місяці й тижні спікерства того самого Литвина парламент саботував вибори своєї квоти суддів до КС, блокуючи його роботу, а неодноразові заклики Президента зробити це до вже нового спікера Мороза тривалий час закінчувалися цинічними відмовками. Суддів було обрано лише тоді, коли вже розкручувався маховик ухвалення Радою законотворчості новообраних до парламенту «бультер’єрів»…
З технічного боку в Ющенка було кілька часових точок-«зачіпок» для дострокового розпуску парламенту з позиції «букви» Конституції (приміром, недосформованість уряду протягом певного часу). Натомість, вибравши вільно чи невільно часову точку, пов’язану зі зрадою Кінаха і загрозою ревізії результатів виборів через шахрайське формування конституційної більшості, неадекватної волі виборців, він, гадається, вчинив значно сильніше, виходячи з «духу» Основного закону, бо став на захист конституційних прав виборців перед свавіллям і нахабством «бультер’єрів», поставивши в непросте становище й КС: нехай той насмілиться сказати, що на волю виборців парламентарі можуть плювати! Важливо, що навіть за зміненою Конституцією, Президент, як гарант дотримання прав і свобод громадян, може оцінювати – на відміну від КС – відповідність дій органів державної влади не лише букві, а й духу Конституції. І це не лише його право, а й обов’язок. Чи наважиться КС відмовити в цьому праві главі державі, який у Великодню ніч нагадав виборцям, що їхні голоси безсоромно «купують і перепродають»?
В Мороза недарма не витримали нерви, коли він «психонув» із погрозами на адресу юристів, що допомагають Президенту з юридичною стороною вироблення його політики.
Розпускаючи парламент саме з таким формулюванням – «політична корупція» – Ющенко працює на перспективу цілої нації, по-перше, вписуючи в її історію прецедент розпуску парламенту за шахрайство і роблячи «політичне щеплення» на майбутнє. По-друге, стимулюючи в такий спосіб політичну активність і піднімаючи планку колективної свідомості значної частини українського суспільства через своєрідний лікнеп про Конституційний устрій на прикладі діяльності «бультер’єрів», Ющенко, нехай трохи, але уводить Україну далі від Москви – і трохи ближче до не «бультер’єрської» Європи.
Тим часом самі «бультер’єри» – вже не ті, що колись. Вони навчилися майстерно прикрашати «салати» й різноманітні «страви» свого бандитського меню спокусливою зеленню та духмяними спеціями солодких речей про «демократію», «спокій у країні» і «турботу про народ»… І немовби в унісон з цією мімікрією група «Скрябін» створила вельми ліричну – ледь не в стилі Поля Моріа – «Інтелігентну версію» пісні на додаток до «забойної».
Як у воду дивилися! Он, відомство Лавриновича напередодні пропагандистської поїздки Януковича до Страсбургу переклало для іноземців англійською Указ Президента, додавши і власний негативний висновок (Мін’юст усе ж таки!), аби вибілити перед світом діяння «чотирилапих», видавши тих за пухнастих пуделів і болонок…
Та перекладай собі на здоров’я хоч санскритом! Спробуй лишень сховатися від скрябіновського «Бультер’єра»:
«Що з того, що ми всі
тепер Європа,
як в мене голова –
така, як…»!

Народна газета, № 15 (765), 19.04 – 25.04 2007 р.

This entry was posted in СТАТТІ and tagged , , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>