Казочка про Леніна або… Про «пайки» для «друзєй пєрвєйших»

“КАК НАКАЗАЛ ЛЕНИН ОБИДЧИКА КРЕСТЬЯНСКОГО
Владимирская сказка

БЫЛ у Ленина товарищ-друг что ни на есть первейший – разверстки комиссар. И вот сказали Ленину, что друг-то его этот обижает мужиков да живет несправедливо, добро народное не бережет.
Призвал его Ленин и говорит:
– Друг ты мой, верно это?
Тот молчит, голову опустил.
А Ленин ему:
– Мужика теснить ты права не имеешь. Потому мужик – большая сила в государстве, от него и хлеб идет. Значит, как друга своего я наказать тебя должен примерно.
Поцеловал тут Ленин друга-то, попрощался с ним, отвернулся и велел расстрелять его.
Вот он, Ленин-то, какой… Справедливость любил.

Из киги “Ленин в русской сказке и Восточной легенде”. Изд. “Молодая гвардия”, 1930 г., (Архив С. А. Ниточкина)”

НЕВСИПУЩО-НЕВМИРУЩОМУ
(або про «пайки» для бандитів-продкомісарів)

Оця «казочка» про Лєніна, яка за жанром нагадує сучасний  напрямок гумору під назвою «чорний» – лише один із прикладів ранньої міфотворчості партії про невмирущого «дєдушку»…
Втім, казочка – вона і є казочка, бо хіба міг Ілліч насправді «розстрілювати» за «прітєснєніє» селян своїх годувальників-комісарів, яких чи не щодня бомбардував депешами мольби і ярості з вимогою «Хліба, хліба й ще раз хліба! Бо Петроград сконає!»
Минулого року в рубриці «Мовою документа» ми подали чимало свідчень про походеньки лєнінових «пєрвєйших друзів» – бандитів-продкомісарів. Відтак, продовжимо нашу рубрику – тільки не казками про «прімєрноє наказаніє» їх Кремлем, а прикладами того, як «дєдушка» плекав і підгодовував свою гвардію здирників у ті голодні (тільки не для партії большевиків) роки – аби лише вони не втомлювалися «годувати» його владу…
…З протоколу №10 засідання Політбюро ЦК КП(б)У від 23 січня 1922 р., на якому були присутні його члени Петровський, Раковський, Іванов А., Лебедь та члени ЦК Скрипник і Владіміров, видно, що вони обговорювали телеграму ЦК РКП  щодо приїзду в Україну «пєрвєйшого із пєрвєйших», члена Народного комісаріату продовольства РСФСР товаріща Фрумкіна… Відтак постановили: «Дать строжайшую директиву всем Губкомам закончить сбор продналога к 1-му марта», а «по приезде тов. Фрумкина создать тройку из тт. Мануильського, Владимирова и Фрумкина, ответственную за вывоз хлеба в Россию». (ЦДАГОУ: Ф.1. – Оп.6. – Спр.29. – Арк. 16 зв. – 17).
З протоколу №14 засідання Політбюро ЦК КП(б)У від 1 лютого 1922 р., де окупаційну адміністрацію урізноманітнили власною присутністю ще й Мануїльський, Фрунзе, Косіор та Угаров, а також прибулий нарешті «товаріщ Фрумкін», дізнаємося, що цього «друга пєрвєйшего» уважно заслухали й вирішили: «Установить минимальный размер отправки хлеба в пределы РСФСР с февраля месяца в количестве восьми миллионов пудов» (Там же, – Арк. 24-25).
…Голод, однак, не тітка, тому невдовзі, на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У 10 лютого вирішили: щоби свої ж продкомісари та чекісти з голоду не подохли, «Считать необходимым обеспечение партийных работников на селе. Поручить Секретариату выяснить с т. Владимировым необходимое количество пайков и провести в Советском порядке». (Там же, — Арк. 31). А з протоколу №22 Засідання Політбюро від 25 лютого того ж року дізнаємося про рішення «Выработать конкретные мероприятия по улучшению быта коммунистов в голодающих губерниях» (Там же, — Арк. 39).
…Армія «пєрвєйших друзів» Ілліча (чому він тоді їх усіх не взяв і не розстріляв, як у тій казочці!?) була в Україні настільки чисельна, що Москва й направду вирішила їх «наказать прімєрно» –  в березні 1922-го для лєнінових карателів в Україні постала жахлива перспектива – «сокращение пайков для ВУЧК» з 33 тисяч до 6954… «Пєрвєйших друзів» це так стурбувало, що вони «Постановили: Послать в Политбюро ЦК РКП телеграмму следующего содержания: Заслушав телеграмму т. Манцева о предстоящем сокращении пайков для органов ЧК на Украине, Политбюро ЦК КПУ постановило: Обращаться с настоятельной просьбой в Политбюро ЦК РКП об оставлении для ВУЧК нормы в 18000 пайков» (Там же, -Арк. 42).
…Направду ж, якщо хтось і «погіршував» в Україні настрій та «побут» лєнінових «пєрвєйших друзів», то це був аж ніяк не «дєдушка №1», а повстанці-селяни, які, приміром, на Київщині і Черкащині карали червоних бандитів та їхніх численних іноземних найманців справді «прімєрно» – пускаючи під кригу замерзлих річок узимку та прикрашаючи їхніми черепами в’їзд до лісів улітку…

Народна газета, № 7 (757) 15.02-21.02 2007 р.

This entry was posted in СТАТТІ and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>