ПОСЛАННЯ ВАМПІРА. Путін не втрачає надії будувати власну країну чужим коштом

Щорічне послання Президента Росії Владіміра Путіна до Федеральних Зборів РФ від 16 травня містить низку положень, які не просто стосуються України, а безпосередньо заторкують її національну безпеку.

В намаганні подолати власні проблеми Москва  загрожує інтересам сусідніх держав («ми розглядаємо простір СНД як сферу наших стратегічних інтересів»). Передусім це намір проводити «ефективну імміграційну політику», спрямовану де факто на викачування робочої сили з країн СНД, передусім слов’янських, які Кремль розглядає як джерело ресурсів для Росії, рішення про прийом на професійну службу до Російської армії громадян із країн СНД, яким після трирічної контрактної служби надається право на отримання російського громадянства в спрощеному порядку…
В цьому контексті задача номер один для нашої влади очевидна: збільшити реальні доходи українців, зробити Україну економічно привабливою означає припинити відтік нашої робочої сили за межі країни, зокрема до РФ.
Путін констатував, що в країні «знижуються темпи економічного росту», який «протягом останніх років був обумовлений насамперед сприятливою світовою кон’юнктурою», «чверть російських громадян як і раніше має доходи нижче прожиткового мінімуму», що російський «державний апарат малоефективний», а «більшість галузей економіки неконкурентоспроможні». При цьому чисельність населення «продовжує падати», що названо в доповіді «однією з найгостріших проблем». Скорочення населення  викликане насамперед падінням народжуваності і ростом смертності, яка за три роки  збільшилася в Росії на 10%. Знижувалася й середня тривалість життя –  з 67 років у 1999 році до 64 у 2002-му…
Всеросійський перепис показав, що чисельність населення країни складає понад 145 мільйонів чоловік – на 2 мільйони менше порівняно з 1989 роком. Путін підкреслив, що Росія «приростала» переважно за рахунок легальної імміграції: за останнє десятиліття до РФ переїхало близько 7 мільйонів чоловік – здебільшого з країн СНД. На думку російського президента «це дуже показовий результат», бо «він свідчить, що, незважаючи на всі наші труднощі, Росія залишається привабливою країною для життя і роботи мільйонів людей». Відтак, єдиний вихід протистояти імміграційній політиці сусіди-вампіра – зробити Україну економічно привабливішою і спрямувати російські ресурси до нас.
Боротьба за людські ресурси визначатиме політику Москви у найближчій та віддаленій перспективі. Саме цим, а не любов’ю до «співвітчизників» продиктована кремлівська «турбота» про російськомовних в країнах СНД. Адже вони – зручне гарматне м’ясо для РФ: мова, менталітет, політичні пріоритети. І Путін відверто окреслює: «нам потрібна ефективна імміграційна політика. Вигідна для країни і зручна для людей. Особливо – для жителів Співдружності Незалежних Держав. Для тих, хто близький нам і з ким ми добре розуміємо один одного. З ким говоримо на одній мові. Це люди нашої з вами загальної російської культури». Відтак, нагальна потреба українізації України в усіх сферах життя крім очевидної гуманітарної складової має також і раціональний економічний підтекст: звуження кола тих, хто душевно «близький» Путіну.
Боротьба за кваліфіковані кадри стає тим більш актуальною, що, за визнанням лідера РФ, «незважаючи на величезне число чиновників, у країні найтяжчий кадровий голод. Голод на всіх рівнях і у всіх структурах влади, голод на сучасних керівників, ефективних людей».
Наслідуючи Україну, Москва збирається скоротити тривалість служби в Збройних силах РФ до дванадцяти місяців з 2008 року та активно набирати контрактників з країн СНД на 3 роки з подальшим наданням їм громадянства РФ. Наразі ж триває формування в складі сухопутних та повітряно-десантних військ, у морській піхоті спеціальних «частин постійної готовності на професійній основі». Цю роботу росіяни планують завершити в 2007 році: відтак, «у гарячих точках і локальних конфліктах, якщо Росія, не дай Боже, стикнеться з ними, брати участь повинні лише підготовлені, професійні частини», – розраховує Путін. Тож, готуй Україно бійців-професіоналів для «амбітної» армії!
Владімір Путін очевидно ставить в заслугу особисто собі «відновлення єдності країни,  зміцнення державної влади». І, хоч як це дивно, «дякує» чеченському народові «за мужність», тобто за участь під дулами автоматів у всіляких «референдумах» та «виборах» по-московському… Це якби українців Галичини та Волині подякували наприкінці 1940х за «мужність» у «боротьбі» за встановлення Совєтської влади в краї…
Деякі тези російського президента носять відверто суперечливий і декларативний характер. З одного боку він фактично визнає, що утримувати РФ в її нинішніх кордонах можливе лише за авторитарної форми правління: «така країна, як Росія, може жити і розвиватися в існуючих кордонах лише за умови, що вона є сильною (на особливостях «сили» по-путінськи навряд чи є потреба зупинятись). В усі періоди ослаблення країни – політичного чи економічного – перед Росією завжди і неминуче поставала загроза розпаду».
На думку доповідача «утримання держави на великому просторі, збереження унікального співтовариства народів… – це не лише величезна праця. Це ще й величезні жертви нашого народу» (Якби ж то тільки «вашого»…). З іншого боку Путін переконує, що Росія «буде країною з розвинутим громадянським суспільством і стійкою демократією», і стверджує, що вже тепер «у країні створено умови для розвитку повноцінного громадянського суспільства»… За однієї лише згадки про принципи роботи російських ЗМІ останні твердження Путіна можуть викликати хіба що саркастичну посмішку…
«Важливий елемент нашої зовнішньої політики – широке зближення і реальна інтеграція в Європу», – наголошує лідер РФ. Як не дивно, це і наша мета… Таки маємо щось спільне.

Народна газета, № 20 (722), 25.05 – 31.05. 2006 р.

This entry was posted in СТАТТІ and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>