ЗГАСАННЯ “ЧЕРВОНОГО КАРЛИКА”. Вже не ленінці, ще не українці

Вимирають не лише мамонти… На початку незалежності в парламенті комуністичну ідею уособлювала так звана «група-239». Згодом їх поменшало до 112 у Верховній Раді Третього скликання, до 58 –  останнього Четвертого, а нині до ВР пройшов лише 21 комуніст.
Далі, як кажуть, «проїзду нема» – до наступного парламенту КПУ навряд чи потрапить взагалі, і років за п’ять на них імовірно чекає доля «масовиків-затійників» штибу Вітренко…

Напередодні виборів трохи здивував Владімір Малінкович: не надто український (чи надто неукраїнський), проте доволі тверезий політтехнолог зненацька щедро напророкував КПУ близько 8%, хоча рік тому вже було зрозуміло – комуністи набирають не набагато більше прохідних трьох. Підстави для скепсису лежали на поверхні. Крім факту наявності в Україні доволі тісної «лівої ніші» (принаймні на рівні передвиборних гасел), достатньо було поглянути на розумовий рівень головного рупора червоних – газету «Комуніст»…
Всі ці заклики Петра Симоненка «во стократ актівізіровать нашу борьбу» і бути готовими  «косіть сєрпом і біть молотом!», позаяк «дальшє отступать нєкуда!» могли хіба що додати трохи адреналіну в кров ветеранам партії.
Чи повідрізали вони з необережності щось нижче пояса, з ентузіазмом вимахуючи серпом, достеменно невідомо, але що молотом собі ж по голові заїхали – напевно…
«О, господа міліардери!
Опасно шутітє с огньом,
В Россіі билі уж прімєри,
Прідьот пора – опять пальньом»…
Коли таким «матеріалом» наповнюється перша сторінка, думається, йдеться вже не так про політичну організацію, як про «клініку».
Всі ці гасла – переважно для тих, кому за 70, тож міняти щось в агітації Симоненку з Мартинюком і направду не випадає: традиційний електорат може не зрозуміти. Якась трансформація для партії, яка від початку була створена як антинаціональна та соціальнорадикальна сила, також проблематична: крок ліворуч, крок праворуч – старого електорату нема. А з новим, коли в школах саме слово «комуніст» відтепер незрідка на рівні лайки, зовсім непросто, хоч би що там розповідали про «роботу з молоддю» в літніх таборах «Факєл»… Не гладко й з герасимівським ветеранським рухом: його перебирає на себе Партія регіонів. Тож КПУ «згасає» на очах із фізичним відходом свого електорату.
Зрештою, цього року в КПУ було відібрано і 9 травня – приватизована донедавна комуністами дата, на якій їхня верхівка плідно паразитувала, незмінно крокуючи в перших лавах ветеранів під червоними прапорами і портретами Сталіна.
…Доволі симптоматичними, і при тому глибоко символічними, є післявиборні слова колишнього нардепа від КПУ Соломатіна про необхідність «доказать народу, что ми єго часть»…
Яка «часть»? Якого «народу»? В незалежній Україні для запродаців «від народження», яких і було то створено в складі російської компартії на правах обласної організації, майбутнього просто нема.
Колись було сказано дуже влучно – «або ти комуніст, або українець». І це аж ніяк не гіпербола, а лише концентрат на додачу до міркувань про природу т. зв. «міжнародного комуністичного руху» російського філософа Ніколая Бєрдяєва майже сторічної давнини.
В той час як вожді РКП(б) через гасло «єднання пролетарів усього світу» під власною орудою лише модернізували кремлівську месіанську ідею «Третього Риму», додавши до неї серпа з молотом, то національні компартії, за висловом Бєрдяєва,  опустилися при цьому до «виконання принизливої ролі служіння Росії через служіння Інтернаціоналу».
Щоправда, не українці були творцем КП(б)У. Український нацренегат В. Затонський у 1926 році промовисто констатував: «Більшовицька партія хребтом своїм мала пролетаріат російський або русифікований», а ідеологічний рупор Сталіна Дем’ян Бєдний (Єфім Прідворов), народившись на Херсонщині та маючи згодом за приятелів «небайдужих» до України Будьонного, Котовського, Фрунзе, добре знав і попереджав, що українці – «липові комуністи». Діапазон цієї «липовості» можна окреслити по різному, приміром, від «хвильових» 1920х до «кравчуків» 1990х. Дарма, що один був «лише» письменником, а інший – «аж» президентом; попри моральний злет перед смертю одного та моральне падіння наостанок іншого, кожен з них по своєму потвердив висновок Бєдного…
Комуністи мають рацію, звинувачуючи Горбачова в розвалі СССР. Його найближчий соратник  Яковлєв незадовго до кончини визнавав: розуміючи, що так далі жити не можна, вони діяли свідомо, сподіваючись, що «гласність», яку реформатори лукаво проштовхували під виглядом «зміцнення соціалізму», призведе зрештою до незворотних змін у суспільстві… Було розуміння, що ліквідувати тоталітаризм можна лише за допомогою самої тоталітарної партії, використавши її як інструмент, тож вказівки про впровадження «гласності» йшли по партійній лінії – зверху вниз. Досвідчений намісник КПСС в Україні Щербицький, не гірше за Бєдного знаючи нашу «національну специфіку», одразу розкусив загрозу, побачивши пожвавлення національного руху, і встав в опозицію до Горбачова…
Відтак, за якоюсь жахливою для комуністів іронією долі сталося так, що КПУ «кинули» з того самого центру, з якого її і створювали в 1917-му для встановлення влади над Україною.
Взагалі після 19 серпня 1991 року з КПСС вийшло 18 мільйонів чоловік, а залишилось 500 тисяч – дійсно прозомбованих до «мозга костєй».
І залишилися убогими «сиротами» всі ці симоненки, вітренки, марченки – люди з настільки зденаціоналізованою психоструктурою, що кудись «слінять» по-соціалістичному подібно Морозу для них не виглядало можливим…
Відтоді наші «сироти» – подібно роботу, який ворушиться, поки в нього остаточно не «сяде» акумулятор – функціонують за інерцією, раз у раз озвучуючи те, на що і були колись запрограмовані: «в случае любой национальной беды только Россия – наш друг и союзник, наша заступница»… Ведучи з 1993 року боротьбу за статус російської мови як другої державної і за пресловуту «слов’янську єдність», вони ніяк не збагнуть, що вимагають усієї «повноти» дружби «бєз ізьятій і огранічєній» якраз із тією нацією, яка, за висловом Пантелеймона Куліша, «слов’янську кров сторіками лила»…
Навіть брешуть вони вже «на автоматі» – без особливої вигадки. То про китайців, на досягнення яких так люблять посилатися. А вони ж, китайці, «культурну революцію» згорнули доволі швидко, побачивши її руйнівні наслідки, і комуни на селі ліквідували, в той час як КПСС-КПУ власну «культурну революцію» з колгоспами включно провадили кілька десятиліть поспіль…
То розчулюються з братів-болгар, які на День слов’янської культури квіти до пам’ятника Кирилу і Мефодію в Києві кладуть, а про членство Болгарії в НАТО чи ЄС –  анічичирк…
То раптом «розповзуться» по Греції, де є не просто все, а навіть  власна «УПА» – лишень «правильна» на відміну від нашої…
Та апофеозом маразму брежнєвського гатунку є оці доповіді «генсека» товариша Петра на півгазети та звіти з чергового 39-го чи ще якогось з’їзду про те, як «доклад лидера КПУ Петра Николаевича Симоненко до глубины души взволновал и заинтересовал делегатов и гостей съезда»…
В усіх невдачах комуністів винний, звичайно, народ, який «не в состоянии пока разобраться в своих классовых интересах» і, ясна річ, «недостаточная социальная зрелость украинских граждан».
Оскільки, по мірі інтеграції України до решти світу, «класова свідомість» наших громадян навряд чи зростатиме, чи не час уже для КПУ подумати про запасний аеродром?
Петро Симоненко, який за висловом Адама Мартинюка «вступив у свій найбільш зрілий вік, здобувши за ці роки величезний досвід партійно-політичної та державної роботи», міг би втнути, приміром, щось а ля Ходорковський-Зюганов.
Перший, будучи найбагатшим росіянином зі статками 8 мільярдів доларів,  незадовго до свого арешту уклав із комуністами Росії стратегічну угоду, якою передбачалося надання КПРФ спонсорської допомоги в 70 мільйонів доларів і перехід під безпосередній контроль ЮКОСа виконавчих структур комуністів. КПРФ мала перетворитися врешті-решт на соціал-демократичну організацію нового типу, тож комуністи продовжили би власне життя – нехай і поступившись певними принципами – а Ходорковський отримував політичну структуру для походу за владою…
Можливо, лідерам КПУ варто б і поспішити. Адже на лобіюванні законопроектів у ВР з нинішньою фракцією багато не заробиш – не те, що раніше, коли Янукович скаржився Кучмі (плівки Мельниченка) що комуністи, мовляв, брати беруть, але не завжди голосують як треба… Та й до Сірії щодня не поїздиш,  обговорюючи з їхнім прем’єр-міністром  «питання зміцнення і розвитку торгово-економічного співробітництва між двома країнами», та «знайомлячи товариша Мохаммада Наджі Отрі з новою економічною стратегією КПУ, в якій особливе місце посідають зовнішньоторговельні зв’язки з державами Близького Сходу».
…Дивовижно, але КПУ «попросила вибачення за помилки у віруючих». А головний редактор газети «Комуніст» Олександр Голуб навіть носить хрестик… Дуже зворушливо, але що сказав би на це товаріщ Лєнін, власноруч віддававши накази знищувати «попів»?.. А коли би «пролетарський» Ілліч почув, як його українські нащадки оперують у термінах «свободного движения товаров, услуг, капитала и рабочей силы» – дарма що між «братніми країнами», Україною та Росією – либонь, перевернувся б у Мавзолеї…
До речі, перед українськими греко-католиками та УАПЦ комуністи теж вибачились чи тільки перед «союзним» Московським Патріархатом? А просто перед українцями? Між іншим, за ці роки в РФ було видано 21 том секретних документів про діяння КПСС. Батьки українських школярів навіть не підозрюють, що в підручниках Новітньої історії України – напряму чи опосередковано – всі ті томи присутні. І що за великим рахунком читати ці книжки, написані часто-густо надто формалізовано та сухо навіть для старшокласників, слід передусім їхнім татам і мамам – вони відкриють для себе купу цікавих речей!

…Чимало зірок розміром із наше Сонце, випаливши запаси водню, згодом різко збільшуються до розмірів орбіти Землі чи навіть Бога війни Марса, перетворюючись на знаних в астрофізиці «червоних велетнів». Після цього, випаливши останні ресурси, згасають назавжди…
Фаза «червоного велетня» для наших «інтернаціоналістів» мабуть скінчилася…
«Є така партія!», – казав колись задьористий вождь російської контрреволюції… «Є такий карлик» – казатимуть у нас незабаром…

Народна Газета, №19 (721), 18.05 – 24.05.2006 р.

This entry was posted in СТАТТІ and tagged , , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>