ІГРИ ПАТРІОТІВ – 4. У «червоному квадраті» «брудології» (Ю. Тимошенко)

Тимошенко права: нерішучість помаранчевої влади щодо наказання сєвєродонецьких сепаратистів лише заохочує тих до щодалі більшого нахабства. Але ж сама вона протягом усієї передвиборної кампанії поводилася щодо української влади не краще за будь-яких сепаратистів чи недругів.

Рік тому Роман Безсмертний був єдиним (такий собі «мальчіш-плохіш»), хто, посеред ейфорії перемоги Помаранчевої революції виніс назовні характер боротьби за прем’єрство, назвавши Юлію Тимошенко «шантажисткою» –  зокрема за спробу переведення наметового містечка в режим «За Юлю!» та організацію людей з аналогічним гаслом на Майдані в день інавгурації Віктора Ющенка. Тоді така оцінка здалась неймовірним блюзнірством. Нині її справедливість більш ніж очевидна.
Борсання навколо проекту спільної  угоди між партіями Майдану показало, що для лідерів БЮТ це лише засіб самореклами як найбезкомпромісніших «борців за народні інтереси» та шантажу по відношенню до вчорашніх соратників: або ви приймаєте все так, як хочемо ми – або ви всі «зрадники Майдану». Справжня мета Тимошенко – розмовляти з Президентом навіть не на рівних, а з позиції сили, набравши якомога більше голосів. Отож «торги» з її боку насправді лише починаються і всі «ягідки» – попереду. При цьому вже нині вона застосовує мову ультиматуму: «Я готова до спілки з Ющенком, але не з його оточенням». А чим, вибачте, ваше оточення «кучмістів на перевихованні» краще за президентське?..
В тому широкому форматі хрестового походу на українську владу, де присутність регіоналів, есдеків, комуністів, вітренківців нікого не здивує, активна участь БЮТ заслуговує на особливу увагу. Те, що можна «вибачити» традиційно антинаціональним силам, навряд чи можна подарувати вчорашнім «майданівцям». Адже, поборюючи помаранчевих «конкурентів», вони поборюють (і доволі ефективно!) насамперед владу, яка, попри будь-які помилки, є найбільш проукраїнською за 15 років незалежності. По суті, вся кампанія БЮТ побудована на нищенні уряду і «Нашої України». Відтак, зрадила Майдан (ясна річ, не «бульваро»-гордонівський, а український Майдан Незалежності) саме Тимошенко. І ця зрада в головному лише обростає спільними з опозицією маніпуляціями щодо Севастополя, НАТО тощо.
На жаль, Тимошенко не витримала іспиту на вміння вибачати образи заради чогось важливішого. Гору взяла жадоба помсти. Коли ж урахувати, що в Кремлі сидить не менш ображена і не менш злопам’ятна людина, чия принижена «честь» гебіста та аналітика ледь витримує особисту поразку на виборах українського президента… коли пригадати «опущених» до власного нуля есдеків Кравчука-Медведчука, яких помаранчеві по приході до влади навіть за опозицію не визнавали, та червоних, яких влада інакше як «п’яту колону» й не трактує, то виявиться, що головним феноменом українських виборів-2006 є тотальна концентрація жадоби реваншу та помсти, сфокусована звідусіль в одному напрямку – на Банкову. А отже, головна політична гра відбувається у форматі «5+1» – ПР, БЮТ, есдеки, комуністи та вітренківці за безпосередньої участі Путіна. Оце і є основний вектор і головний смисл нинішніх подій. Все решта – зокрема газ, за допомогою якого Кремль мостить зручний майданчик для нищення Ющенка, утворивши добрі умови для гри опозиції на цій темі, та всілякі економічні ембарго – лише покликане переконати суспільство у «неефективності» помаранчевих.
Хоча передвиборний з’їзд «Регіонів» відбувся в Красноярську, а інших в Україні, проти влади вони грають разом. У цій грі БЮТ бере активну участь і, як видається, є безпосереднім організатором деяких із «бомб», які було кинуто за цей час у Президента та уряд. А було таких «пакунків» щонайменше п’ять…

Перша бомба «вибухнула» негайно по звільненні Тимошенко з поста прем’єра й поцілила в Ющенка – чутки про участь Березовського у фінансуванні його президентської кампанії. Що за викидом компромату руками олігарха стоїть БЮТ, не побоявся сказати на телеканалі «1+1» ведучий Олесь Терещенко. До «шумового ефекту» тривалістю місяць за повною програмою (утворення спецкомісії ВР) долучилися комуністи та есдеки Кравчука… На той час уряд Єханурова (який Тимошенко не перестає називати «технічним») уже працює на повну потужність, президентська команда активізується на євроатлантичному напрямку, наразі твердо тримається в газових переговорах із Росією та береться дати лад з ЧФ. Саме тоді в Криму з’являються проросійські біг-борди Тимошенко, а в Москві проти неї немов за помахом «чарівної палички» оперативно припиняють судове переслідування… Рейтинг «Нашої України» зростає. І в листопаді вибухає «друга бомба»  – так зване «Кремлівське досьє» на «оточення Ющенка».
«Кремлівським», однак, його можуть називати лише ті, хто забув про «розвідника» Турчинова, який, залишивши високу посаду на вулиці Володимирській, нахвалявся журналістам про наявність у нього «цікавої інформації». Яка, між іншим, усередині країни так і не з’явилася. Натомість, ЗМІ приголомшили нас повідомленнями про те, що «російські спецслужби протягом кількох місяців вивчали життя, звички, а також фінансові операції українських політиків, яких за допомогою цього компромату не просто взяли на гачок, а й зробили своїми спільниками». Але – от нещастя! – стався «витік інформації з адміністрації Путіна, яку залишив Медведєв» при переході на іншу роботу.
Не забули підкреслити й «стурбованість Москви» фактом витоку «документа»… Яка зворушливість! Вибачте, це смішно. Там, де все «схоплено» професійними розвідниками, які навіть на газу «сидять», нічого так просто не щезає і тим більше в потрібний час і потрібному місці не виринає.
Одразу ж гнівні мітинги вітренко-корчинських «братств» (які так просто нікуди не ходять) з плакатами «Порятуйте Україну від агентів Кремля!»… Ви можете собі уявити Вітренко, стурбовану «кремлівськими підступами»?!.
Схема проста: компромат збирається в Україні українцями на політичних опонентів з використанням службового становища, потім закидається в Москву і згодом «витікає» там, як щось «оригінально-кремлівське», обсмоктується тамтешніми ЗМІ за відпрацьованим сценарієм і повертається в Україну для подальшої «розкрутки» всіма зацікавленими.
…Сам характер «шуму» від «бомби №2» змушує тепер думати про певну спланованість серії «каскадних» заяв Бродський-Зінченко-Томенко напередодні відставки Тимошенко, і про невипадковість зустрічі Зінченка в Москві з головою адміністрації Путіна Медведєвим за три дні до власної заяви. Нардеп Борис Безпалий і поготів вважає, що той «був включений у схему», і що «навпроти Зінченка слід ставити знак запитання» у зв’язку з наявністю в його партії колишніх працівників спецслужб.
Як наслідок «вибуху», розгорнулася кампанія «демонізації» імен Порошенка, Третьякова, Мартиненка і часткове зниження рейтингу НСНУ. При цьому сам БЮТ нічого не виграв – виграли інші «товаріщі».

Особисто на Ющенка БЮТ «наїхав» одразу по звільненні Тимошенко, хоча «для балансу» Президент усунув з високих посад і кількох нашоукраїнців. «Іуда», «соратник-зрадник» («ВВ»), «повернення кучмізму в найпотворніших формах» (з листівок про Єханурова) і подібна подальша демагогія щодо намагання Ющенка стабілізувати ситуацію через меморандум з опозицією після блокування саме з боку БЮТ призначення нового прем’єра.
Листопад-грудень… Замість повноцінно поборювати «Регіони», як обіцяла Тимошенко, бютівська «ВВ» кепкує з УНП, в чисто совдепівському стилі проходиться по «воінствующім націоналістам» із «Свободи» Тягнибока, саркастично висміює утворення блоку «Наша Україна», «наїжджає» на Пинзеника, який втримав партію від входження «почленно» на умовах диктату під БЮТ-дах. Згодом негативні матеріали про «ПРП-Пору»… Так не робить той, хто щиро збирається творити коаліцію. Так робить лише той, хто, топлячи вчорашніх союзників, намагається за будь-яку ціну бути першим аби завтра диктувати іншим. Весь грудень на адресу Президента і прем’єра – заголовки від в’їдливих до «викривальних» на перших сторінках. Янукович – за залишковим принципом. Січень – те саме. «Обозрєватєль» – вебсайт Бродського, який курують політтехнологи Тимошенко –  передруковує з російських сайтів фальшивку – істерично антиросійський «проект» новорічного «Звернення до нації» Президента Ющенка… Ніхто не вибачається… «Обоз» – взагалі універсальна річ: тут «усе в одному» – і високопрофесійне «мочіння» від «топ-письменників», і сатиричні опити щодо Президента на тему «меду і різьблення тарілок» (наполегливо формують образ людини, неадекватної посади, хоча власний рівень фінансиста-економіста він довів як прем’єр і голова Нацбанку, чого не можна сказати про Тимошенко), і «розваги»-дайджести від «Коммєрсанта», «Комсомольськой правди» тощо. Якщо компромат «не солідно» подавати на «провідному» сайті,  відсилають лінком до компаньйона, що входить до мережі тимошенківських інтернет-видань… Скажи мені, хто твої «геббельси», і я скажу тобі хто ти…
Грудень-січень – апогей творення негативного образу Президента та уряду: висміюється ледь не все, що сказав, ледь не все, що зробили. Підключається «важка артилерія»: мільйонні наклади газети «Свобода», що обслуговує Тимошенко, мають схожу структуру: перші 5 із 8 сторінок – істерія на адресу Ющенка і «Нашої України»,  лише наприкінці виринають Ахмєтов, Колєсніков, Янукович… Газету можна складувати одним стосом із «Комуністом» – одну справу роблять «товаріщі»… «Принцеса революції» може пишатися: якщо рейтинг правлячої сили нині трохи менший, ніж міг би бути, її особиста заслуга в цьому не менша за комуністів, есдеків чи вітренківців…
При цьому чуємо лицемірні скарги на публіку: «Зараз мені дуже важко, бо немає поруч Віктора Андрійовича Ющенка»… А самій ой як «тяжко боротися з Януковичем!..» Насправді ж на Сході БЮТ майже не працює, бо саме тут провалив президентську кампанію Ющенка (в домовленості щодо прем’єрства Тимошенко був пункт, який бютівці не афішують: вона претендувала на посаду за умови, що забезпечить пристойний результат у цьому регіоні).

Не дивно, що коли вибухнули «бомба-газ» і «бомба-відставка уряду», БЮТ діє за принципом «що гірше – то краще», а його «гучномовці» (Губський) договорилися до того, що це «уряд Єханурова почав газову війну»… Нескінченна тріскотня про «корупційного посередника» («Росукренерго») мала створити враження, що заробляє на цьому не Путін, а українська влада.
По ходу «бомбометання» вожді БЮТ провели дві диверсії. Мета однієї – піднести власну і применшити роль інших учасників Майдану. Ніби й не було роботи заступника керівника виборчого штабу Ющенка «нашоукраїнця» Єханурова, довіреної особи та представника Ющенка у Верховному Суді Катеринчука, дворічного керівника «Нашої України» і коменданта Майдану Безсмертного, «комісарів» Майдану з ПРП – Філенка і Стецьківа, кулаків Порошенка біля ЦВК проти відкриття в Росії сотень дільниць, на яких за Януковича проголосували би сотні тисяч мертвих душ.… Були й інші партії, організації, персоналії, тож «не БЮТом єдиним»…
Мета іншої – через «корупційну» еквілібристику морально «зрівняти» бізнесменів «Нашої України» та «Партії регіонів». При тому, що перші фінансували проєвропейського кандидата в президенти і не кричали «Навіки з Росією!», серйозно ризикувавши бізнесом, інші ж підтримували поборника ЄЕП і другої державної та допомагали фальсифіковувати вибори … «Нескладуха» якась виходить, не «зрівнюються»…
До речі, низькопробний замовний серіал «Убіть Юлю!» на «Обозрєватєлє» насправді є політичним полюванням на Ющенка. Аби встановити на нього власну монополію та перетворити на маріонетку, слід спершу відсікти його команду – один із класичних сценаріїв двірцевих переворотів. Тож тотальна компрометація його оточення всіма засобами стає пріоритетним завданням. Хто підкине компромат – есдеки, комуністи чи Березовський – байдуже. Нема компромату на Президента, пошукаємо на родичів…

По відставці Тимошенко «Народна газета» цікавилася в її політтехнолога О. Медведєва: що екс-премєрка збирається робити аби залишатися в кадрі, на видноті? Тоді й не думалося, наскільки «в точку» влучить запитання. Технології від БЮТ подарували країні нескінченні «страшні сенсації» та «викриття». Перманентна «революція», перманентна інформвійна, перманентний скандал – ідеальне середовище, аби пам’ятали, що ти є.
Звинувачення незрідка висмоктуються з пальця, факти перемішуються з плітками, «докази» на рівні грізно-пихатого «наші люди нам доповіли», «ми володіємо інформацією», «згідно з джерелами, близькими до СБУ»… Опоненти часом просто в нокдауні, бо не володіють такими «технологіями» або не знаходять для себе можливим опускатися до такого рівня. Технологія ідеологічного «опанування» країною переростає в тотальне «залайнування» свідомості виборців. Троцький з Лєніним перевертаються від заздрощів…
Ющенко звільнив її лише раз, але війна проти Президента триває вже п’ять місяців. Певно існує якась внутрішня логіка самопожираючої «брудології», коли просто відмовляють гальма. Коли твої газети і твої промови небезпечні для людей похилого віку із підвищеним тиском, бо несуть потоки суцільного негативу.
…«ходять слухи»… « не хочу вірити»… «ми цього не допустимо» – образ рятівниці всіх і вся. Психоз, що переростає в параною. Формування тотального негативу в свідомості суспільства – психічна війна проти українців руками українців. Геніально!
Скажи мені, хто твої «геббельси»…
Про словесне жонглювання годі й казати: то твердить, що «не мала зустрічей з Путіним», то –  «якщо б мені ще кілька разів з Путіним вдалося зустрітися, можливо, ми газ безкоштовно отримували б»…
На тлі постійних театральних апеляцій до Президента («хай пояснить!»), виникає бажання аби лідерка БЮТ теж пояснила – чому наближений до Путіна Жириновський наполегливо попрохав колегу по ліберальній партії Мітрофанова не робити більше про неї скабрезних фільмів? Що ви такого пообіцяли Путінові, що навіть «біснуватий» розтанув?
Недаремно пригадується 1917 рік. «Батьківщина», де все вирішує пара осіб, як колись один-двоє вирішували в троцькистско-лєнінській структурі під назвою «РСДРП», мала би спершу подбати про власну «прозорість», ніж братися за цілу країну.
Складається враження, що для бютівської верхівки ця країна є передусім полігоном для прогону власних доктрин. Вони не мають серйозних активів в Україні, чим хизуються, хоча насправді це небезпечно, позаяк їм нема чого втрачати в разі авантюрних економічних експериментів. Не було чого втрачати і Троцькому з Лєніним… Для таких політиків «війна» – це стан душі. Вони  не так економісти, як адміністратори – комісари «продзагонів». Їм близька ідеологія державного регулювання, бо ментально відповідає жадобі особистої влади.

Є, втім, у бютівських виданнях і світлі місця – про «позитивну героїню»: «Как Юлии Тимошенко удается идти в политике от вехи к вехе, сохраняя имидж волевой молодой женщины, которая едва ли не единственная борется за счастье украинского народа и в списке бескорыстных праведников стоит чуть ли не после матери Терезы, является загадкой последнего десятилетия для многих аналитиков»… Гадаєте, жарт?.. Ні, це газета «Свобода». Трохи далі –  заголовок: «Та, что нужна всем»…
А ці кумедні стрічки з написом «Я люблю Україну. Я люблю Юлю»… Пригадується Людовік XIV з його безсмертним «Франція – це я»…
То що ми маємо, але не в «сухому», як тепер модно казати,  а в «мокрому» – зважаючи на діяльність тимошенківців – залишку?
Пішовши з Майдану по голоси,  БЮТ прихопив із собою тисячі дезорієнтованих і розгублених. Як не піддатися на спокусливі чари? Як позбутися цього гіпнозу, що ллється на суспільство від носійки зворушливих «Любі мої…» і «Я вам скажу…»?  А дуже просто. Глибоко вдихніть… Повільно видихніть. І викресліть цю приватну політструктуру з числа державницьких сил. Принаймні, на цих виборах. Бо і так є з кого вибирати.

Народна Газета, №10 (712), 9.03 – 15.03.2006 р.
(подано у скороченому вигляді)

This entry was posted in ВИБРАНЕ, СТАТТІ and tagged , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>