ІГРИ ПАТРІОТІВ -1

Вибори – пора особлива. Точніше – особливої нерозбірливості в діях. Традиційні в такий час атаки на владу – абсолютно безпрограшний і політично прибутковий варіант. Тут завжди можна щось «накопати», бо навіть у благополучних Швеції чи Канаді виборці урядами не сповна задоволені. Тож азартна гра на полі стадіону «Україна», зелений газон якого витоптують із неперевершеним ентузіазмом, пішла така, що є сумнів, чи встигне відрости трава до наступних виборів…  
Взагалі ж, бажаючих будувати власну передвиборчу кампанію на «мочінні» Президента та його уряду настільки багато, що, якби й собі виникло бажання десь приліпитися до черги «ентузіастів», то на запитання «Хто тут останній?» було б непросто отримати відповідь.
Часом навіть здається, що інтенсивність вогню по Ющенку значно перевищує рівень критики Кучми. Воно й зрозуміло – для зголоднілої за кучминого десятиліття преси тепер можна ледь не все. А ще кажуть – «ніяких змін на краще»…

Очевидна політична мерзенність поточної ситуації полягає в тім, що в той час як українське суспільство об’єктивно зацікавлено в успішній роботі уряду Єханурова, більшість партій навпаки «вболіває» за його можливі невдачі – задля піднесення власної значимості в очах українського виборця. Відтак, нардепи валять і вигідний для України контракт авіаперевезень із НАТО, віддаючи його в руки Росії, і президентсько-урядову ідею стабілізаційного фонду, а сам бюджет стає жертвою передвиборчих війн. Бо ж усі розуміють: успішна діяльність Кабміну – це піднесення рейтингу блоку «Наша Україна».
Враховуючи, що «змагання» й цього разу відбуваються не без участі кремлівського гравця, діапазон прийомів наших «політтехнарів» коливається доволі широко –  від елементарної політичної нерозбірливості до відвертого політичного паскудства.
Замість зайняти сконсолідовану позицію щодо Росії, яка в річницю ультиматуму Лєніна-Троцького шантажує нас, ідучи на порушення міждержавних угод по газу, і при цьому виступає єдиним фронтом (Президент, Держдума, уряд і бізнес), наші «патріоти» ладні «здавати» своїх і своє – аби лише сподобатися й отримати політичні дивіденди напередодні виборів. І ось уже спікер Литвин у Москві на зустрічі з Путіним каже про якісь там спроби «шантажу» з українського (!?) боку, а соціаліст Рудьковський в коментарі для російського ТБ відкритим текстом пропонує за примарну дешевшу нафту поступитися «геополітичними інтересами» власної країни.
Проглядає тривекторна-триголова «змичка» «наших» із «їхніми» – СПУ Мороза з «Родіной» Рогозіна, «Партії Регіонов» з «Єдіной Росієй», а КПУ з КПРФ.
Окрім серії баталій, спрямованих на політичне знищення Президента, які по суті зливаються в одну контрреволюційну кампанію, можемо спостерігати й локальні війни на самознищення. Одна з них – між партіями Мороза і Литвина – у самому розпалі…

Хоч Олександр Мороз і проголошує, що реванш «прокучмістських» сил на виборах-2006 не допустимий, його власна партія має непогане фінансування бізнесом, який розвивався саме за Кучми. І вплив бізнесменів на політику партії, за твердженнями політологів, зростає.
Наклад «Сільських вістей», що збільшився з 500 тис. до 1,5 млн., і  «Товариша» в 1 млн. примірників, справді вражає. Як і «дотепність» спецоперації із вкладенням всередину просоціалістичних «Сільських вістей» (№114 ц. р.) литвинівської газети «Народної» з «брудним пасквілем» проти лідера СПУ, в чому та звинувачує Народну партію Литвина та «Укрпошту». Це ж треба – «в’їхати» на спині політичного конкурента до його ж електорату… Можна зрозуміти розлючення соціалістів. А з іншого боку, чим вони кращі? Майже в ті самі дні, коли спікер Литвин, представляючи Україну, стояв на трибуні Парламентської Асамблеї Ради Європи, із сесійної зали його завзято бомбардували запитаннями-звинуваченнями щодо участі у «справі Гонгадзе» депутати-соціалісти зі Швейцарії, Угорщини, Німеччини, Польщі… І хоча СПУ наразі лише асоційований член Соцінтерну, цей факт братерського єднання «соціалістів усіх країн» із Морозом не можна не відзначити. Як і те, що з програми СПУ нікуди не поділися антиукраїнські тези-міфи про «Велику Жовтневу соціалістичну революцію», «громадянську війну», «колективізацію, що супроводжувалася голодом», «Велику Вітчизняну війну», «насильницькі дії ОУН-УПА і їх нейтралізацію владою», твердження про «помилковість розширення НАТО на схід» тощо. То чого дивуватись зв’язкам СПУ із російською шовіністичною партією Рогозіна?
В цій площині програма НПУ Литвина просто вражає патріотичністю, несучи в маси тези  про «національну гідність», «європейську країну з 1000-літніми традиціями, що має  повернутись до лона європейських держав», про «самобутність української нації». З такою програмою впору й ОУН-УПА визнавати… чи щонайменше не відстати від БЮТу, який навіть за часів перебування в його рядах партії УРП-Собор, за внесення до порядку денного питання про УПА спромігся дати лише близько десятка голосів із 40 можливих…
Взаємні диверсії вже призвели до зниження рейтингу як НПУ, так і СПУ. А щоб краще зрозуміти ціну цих баталій, візьмімо до уваги не лише спільний політичний електорат цих партій – переважно сільський – але й те, що вибори-2006 визначатимуть не тільки прем’єра, але й спікера, який по запровадженні конституційної реформи гратиме роль, не меншу за керівника Кабміну, а може й більшу. Саме в це крісло мітить Мороз, який на думку Юлії Тимошенко, разом із Литвином є найімовірнішим претендентом на цю посаду…

На тлі взаємопоборювання Мороза та Литвина, стосунки між НСНУ та БЮТ зовні виглядають більш чи менш пристойно – вони, принаймні, кажуть про можливість об’єднання після виборів. Та, попри проголошення Юлією Тимошенко в інтерв’ю радіостанції «Ехо Москви» своїм основним конкурентом блоку Віктора Януковича, насправді вістря боротьби БЮТ спрямовано на «Нашу Україну». Достатньо ознайомитись із партійним органом «Батьківщини» – газетою «Вечерние Вести», щоби побачити: БЮТ воює не так із «Регіонами», електорат яких географічно окреслений і, за відсутності десовєтизації Донеччини, ментально непохитний, як «по-чорному» піарить Президента і «Нашу Україну».
Попри гучний анонс майбутньої широкої коаліції, БЮТ залишився фактично наодинці, не змігши  залучити до спілки жодної національно-демократичної партії. Відтак, поповнюватись довелося в інший спосіб, і хоча Юлія Тимошенко невтомно твердить про «одіозне оточення Віктора Ющенка», нині вона має ще «одіозніші» фігури у власному, тож звинувачення в «кучмізмі» соратників по революції з її боку не витримує критики. Невже її політичні та економічні «спонсори» типу Задорожнього чи Волкова боротимуться за «ідеали Майдану»?
В економічній сфері наміри Тимошенко щодо «продовження боротьби з олігархами» й посилення економічної регуляторної функції уряду протирічать її ж власному висловлюванню – «що менше держави на ринку, то краще».
Свого часу журналістка Юлія Мостова дала надзвичайно точну характеристику своїй тезці Тимошенко, порівнявши її з «атомною енергією», що може як «обігрівати», так і «руйнувати». Тож винятковість БЮТ у тім, що в цій кампанії і після неї блок може виконати як стабілізуючу, так і руйнівну функцію.

«Я хочу коаліцію з Ющенком, але не з одіозними людьми, що його оточують», – заявила Тимошенко в інтерв’ю «Інтернешнл геральд трибюн»… Про «оточення Ющенка» «Народна газета» писала чимало, тож для балансу не завадить торкнутися й «оточення Тимошенко».
Насправді своєрідний «тихий меморандум» із кучмістами у Верховній Раді першою почала укладати Юля, прийнявши до лав БЮТу есдеків зі стажем Абдуліна, Лукашука, багаторічного лідера «долитвинівської» Аграрної партії Гладія, борця за права нацменшин і довіреної особи Януковича на виборах-2004 Фельдмана. Через цю нерозбірливість вийшов із фракції БЮТ С. Хмара. Така кадрова політика зрештою призвела до союзу із колишнім партнером Медведчука та Суркіса лідером «Єдиної України» Губським, і появи на недавньому закритому з’їзді БЮТ колишнього представника Кучми у ВР Задорожнього, а також  нардепів Хмельницького (співвласника «Запоріжсталі»), Баграєва, Плохого, Сушкевича, Веревського, які перебували у фракціях, що підтримували Кучму і Януковича.
Звичайно, більшість із цих людей або відсунуто подалі у списках блоку, або взагалі прибрано з яскраво освітленої політичної сцени,  але за свою допомогу вони все одно згодом потребуватимуть од Тимошенко віддяки. Якої? Чи не такої, на яку «розігналися» було Третяков і Порошенко щодо Ющенка?
Міфічна теза, що люди навколо Ющенка, мовляв, «погані», а навколо Юлі «гарні», ясна річ, фальшива. Люди у нас насправді всюди однакові.
Доволі показовим є висвітлення передвиборчої кампанії компартійною пресою. Пройшовшись по недругам (а недруги фактично всі), і зокрема по уряду «капіталістів» та «націонал-соціалістів», особливо роздратовано червоні відреагували на останній з’їзд і гасла БЮТ, здійнявши вереск про те, що ледь не все «безсоромно списано з програми компартії», про «крадіжку стовідсотково комуністичних ідей» і «гру на публіку».  Істерика комуністів, що побачили загрозу втрати через БЮТ частини свого електорату, є опосередкованим свідченням рівня лівої акцентації в бютівській кампанії. Можливо, час уже додати до емблеми – червоного сердечка – слова Маяковського «Лєвой! Лєвой! Лєвой!»…
Загалом нічого поганого в соціальній орієнтації нема. Україна має стати такою ж соціально орієнтованою країною як Англія чи Швеція. Але в який спосіб? І через який інструментарій? Якщо через спільно вироблену й узгоджену програму дій, на яку «помаранчеві» на жаль не спромоглися напочатку свого урядування – це одна річ. Якщо ж через повернення до «літньої лихоманки» 2005-го, то Кремлю вже не потрібні комуністи для дестабілізації української економіки – краще за них це зробить БЮТ. За оцінками економістів, на посаді прем’єра Юля «повела боротьбу з крупним національним капіталом, який розглядався як частина кучмівської системи, яку слід було зламати. В олігархах побачили ресурс, за допомогою якого можна задовольнити фінансові апетити «низів», яким сподобалась популістська політика «пізнього» Януковича і «ранньої» Тимошенко». Разом із погіршенням зовнішньоекономічної коньюктури це і призвело до падіння економічного виробництва. Заради справедливості слід додати, що тоді Тимошенко виконувала спільні соціальні обіцянки помаранчевих.
Але тепер Юля, яка була безсумнівним двигуном Помаранчевої зими, мала би чітко сказати виборцям – на можливій посаді прем’єра вона збирається бути революціонером чи менеджером? І виборці мають повне право проголосувати за її ідеї, але тоді й скуштувати по повній програмі з її радикального меню. До речі, де гарантії «чистоти» процесу, коли почнуть «патрати буржуїв»? Адже спроба реприватизації Нікопольського феросплавного – яскравий приклад того, як і Порошенко і Тимошенко протегували «своїм». І хто збирається писати правила, критерії і терміни «реприватизації»? І невже все «визначатимуть» наші судді, які, маючи зарплату 800-1500 грн., усуціль підкупні?

Незрідка звинувачуючи інших в «неморальності» чи «нещирості», БЮТ демонструє й собі зразки безпринципності й нерозбірливості в перевиборчих технологіях. Ще якихось шість місяців тому, перебуваючи на посаді Голови СБУ, найближчий соратник Юлії Тимошенко, нині голова виборчого штабу БЮТ Олександр Турчинов, гаряче заявляв: «Перебування ЧФ Російської Федерації на українській території суперечить національним інтересам… В таких питаннях, як територіальна цілісність і суверенітет не можна робити будь-які реверанси». А нещодавно в Севастополі вигулькнув вражаючий біг-борд Ю. Тимошенко «Флотам – быть, флотам – дружить!»… Що тільки роблять з політиками вибори…
Враховуючи, що власну кампанію Юля починала із заяв на кшталт «ми переможемо на виборах і наберемо 226 голосів», постає неминуче запитання: чи готова вона працювати в спілці з блоком «Наша Україна», але не в якості прем’єра? Питання для лідерки БЮТ тим найболючіше, що, по-перше, ще вчора вона й уявити собі не могла якогось іншого розкладу – настільки добре суспільство розігрілось і «повелося» на «корупційний скандал»… А, по-друге, Юлія Тимошенко – надзвичайно амбітна особа. Хто-небудь чув, щоб екс-премєрка після своєї відставки визнала публічно бодай одну власну помилку?
Опосередкованим свідченням того, що Кремль може розглядати економічну програму БЮТу як дестабілізуючий для України фактор, є дані моніторингу, що проводився в грудні комітетом «Рівність можливостей» та асоціацією «Спільний простір». За їхніми висновками російські телеканали, передусім інформаційна програма «Врємя» постійно акцентували увагу глядачів на причетності Литвина до «справи Гонгадзе» (переважно  негативна тональність). Натомість значну увагу в позитивній тональності Перший канал надавав висвітленню діяльності блоку Юлії Тимошенко. Погодьтеся, це трохи дивно, бо в «класовому сенсі» бюрократично-корупційному режиму Путіна «душевно» набагато ближчими мали б бути українські кучмісти з партії Литвина і «корупціонери» з табору «Нашої України», аніж шляхетні «борці» з ними з БЮТу…
Ми живемо в світі, де нічого не буває випадковим – надто на такому рівні. А тому безвідносно до наших політичних уподобань, маємо констатувати: Володимир Литвин – незалежно від його причетності чи непричетності до «справи Гонгадзе» – під час відставки уряду Тимошенко підставив Вікторові Ющенку плече і допоміг країні уникнути серйозної урядової та політичної кризи. До того ж перегляд стенограм круглих столів із подолання кризи під час Помаранчевої революції за участі іноземних посередників змушує визнати, що позитивна роль Литвина в тих подіях, а відтак у перемозі помаранчевих, була не меншою, ніж роль Кваснєвського… Таке не забувається (Ющенко) і не вибачається (Путін).
Що поробиш, політичне життя надто складне, щоб описати його лише в двох барвах – білій і чорній, і лише в двох категоріях – «наші» і «не наші»…

P.S.: До речі, якщо в якихось місцях статті слово «патріоти», на думку читача, годилося б узяти в лапки, він може зробити це на власний розсуд.

Народна Газета, № 49 (702). 22.12 – 28.12. 2005 р.
(подано у скороченому вигляді)

This entry was posted in СТАТТІ and tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>